Головна » Новини » Як пройшли збори рівненської тероборони

Як пройшли збори рівненської тероборони

Прицілювання і стрільба двома очима, бойова акробатика, дії бійців під час вогневого контакту та спроби “взірвати дамбу”. Як за тиждень навчити тих, кого зібрав військомат? І щоб їм це сподобалося. Трішки позитиву у “все пропало”.

Все почалося з того, що мені зателефонували з військомату і дуже просили взяти участь у зборах рівненського батальйону територіальної оборони. Як згодом виявилося, він називається 14 стрілецький батальйон. 😉 Працівник військкомату сказав, що має бути цікаво – стрільби, смуга перешкод… Це все що він знав про програму. Рівень пояснень, звичайно… для 6 класу. Стрільбою мене особливо не заманиш. Смуга перешкод – надто розпливчато і напряжно 😉

Початок всього цього дійства опишу так – два втрачених дні. Розумію, що представникам військкомату складно організовувати подібні речі, але реально все могло бути швидше.

Військовий намет

Тут ми жили – помістилося 20 здорових дядьків.

З кумедного – “лісник” (дядько у формі лісників) з Острозького району. Коли він вийшов з автобуса, в очі відразу кинулася його “невпевненість” в рухах. Він усе рвався воювати. Добре, що представник обласного військкомату відразу наказав його забрати. Але це виявилося непросто.

“Лісника” чотири рази закидали до автобуса. Але він вперто рвався в армію. В процесі доколупався до “копійки” і став їй про щось розповідати. Потім підійшов до воріт і каже: “Бач, як фігня. Я уже тижднь бухаю”. Ржали всі, хто мав хоч трішки часу на це подивитися. Вцілому, аватарів було мало. Але вони були. На майже пів тисячі народу на очі попало троє. Решта, якщо і бухали, то це було не дуже помітно.

Мене призначили командувати розвідувальним взводом. Хоча, спочатку довго так ніхто нічого толком не казав. Коли нарешті ми зібралися докупи, задав людям питання – хто служив у розвідці? Виявилося, аж троє. Багато років тому. Далі кажу – хто хоче щось навчитися – наліво, а хто не хоче – направо. Направо не пішов ніхто. Не злякалися навіть того, що буде важко. Для розуміння – середній вік нашого зброду скаладав 40 років.

Далі пішла рутина вперемішку з армійськими приколами. В понеділок мали бути стрільби. Ми стріляємо другими після управління. Чудово. Заводжу взвод в тил стрільбища. Починаю учити заміні магазинів, падінням вперед, на спину, стійці для стрільби з правого плеча, лівого. Спокійно працюємо. Тут підходить куратор (офіцер, приданий підрозділу військкоматом) і каже – місце для стрільби поміняли, дуємо в інше. Коротше, в процесі нам про це забули сказати.

Далі була процедура гальмування – стрільби то починали, то зупиняли на невизначений термін. Ми тричі отримували і здавали боєприпаси. Так було не лише у нас і неодноразово. Це дало можливість показати людям як цілитися двома очима. Пів години у хлопців вилазили очі. Хтось упіймав технологію швидко, хтось довго не міг правильно сфокусувати погляд.

Так виглядали понти на світлину.

Так виглядали понти на світлину.

Коли нарешті нам дали добро на стрільбу, вдалося домовитися зі старшим на напрямку та оператором, щоб нам піднімали лише мішені на 50 та 100 метрів. Своїм поставив задачу цілитися двома очима. Сам стріляв останнім. Поклав орієнтовно 80% мішеней. Правда, напрягав підполковник, який все кричав ззаду чого я стріляю одиночними.

В інші дні ми, крім стрільб, відпрацьовували тактику дій у п’ятірках. Спочатку безшумне пересування, потім просто переміщення групи під час ведення розвідки, дії під час вогневого контакту. Завдяки спокійному темпу хлопці змогли зрозуміти основні тактичні дії. Ганяти їх не було сенсу – важливим було розуміння дій.

А це - звичайне тренування. На фоні стоїть ще одна п'ятірка і обговорює деталі.

А це – звичайне тренування. На фоні стоїть ще одна п’ятірка і обговорює деталі.

Не знаю що там творилося в інших підрозділах, але ми працювали. Завдяки тому, що мені дали певну волю дій, ми змогли поєднати відпрацювання тактики зі стрільбою. Так, мої хлопці постріляли стоячи, в присяді, двома очима і на дальні дистанції. У складі п’ятірки вести вогонь виявилося найскладніше – потрібно було робити на місці те, що тренували в русі. Зате отримали практику та розуміння того, чому треба голосно викрикувати команди. 😉

Вдалося ще покидати гранати. Дехто навіть по кілька.

Гранати

Ящик з гранатами РГ-42.

Командири відділень навіть постріляли з пістолета. Хоча офіцери на пістолетному напрямку поводилися так, ніби оплачували набої з власної кишені. Але я їх дотиснув. Щоправда, не встигли пройти обкатку танками. Але про це ніхто не жалкував.

З цікавинок – кулеметні взводи батальйону отримали на озброєння кулемети “Максим”.

Кулемет Максим

Важке озброєння батальйону – без води 63 кг.

Було весело спостерігати за тим, як дорослі дядьки вишиковувалися в чергу, щоб сфотографутися з ним. Кулеметники довго розбиралися з ними. Але, зрештою, змогли трішки постріляти. Потім, одні розумні люди сказали, що краще було видати кулемети MG – вони мають характеристики навіть кращі, ніж ПКМ. А німецьких кулеметів та набоїв до них у нас вистачає.

В останній день були навчання. Спочатку вони мали бути проти розвідвзводу 10 бригади. Протягом усього дня до 20 години. Ми там намалювали схему охорони особливо важливого об’єкта і дамби. Зі своїми хлопцями розібрав хто де стоятиме на спостережних постах, визначили задачі кожного, організували взаємодію…

Планування дій у розвідці

Планування дій у розвідці.

На ранок почалося 😉 Покликав комбат і каже – у десятки свої навчання, їм не до нас. Будеш воювати проти батальйону. Тихо здивувався… Якщо роти виконають заплановані заходи по охороні – ми туди не підійдемо. Хвилин за 10 придумав. Ходжу такий радісний… Тут чую розмову комбата з тилом і розумію, що і цей план накривається. Далі стає відомо, що воюємо не весь день. А скільки? Мені не кажуть. Ще один план – просто знищити колону роти у засідці теж відпав, бо стало зрозуміло, що заміни підрозділів на об’єктах не буде. Коротше треба було зробити хоч щось. Як потім виявилося, за 2,5 години. 😉 Виявилося тоді, коли мені комбат подзвонив – згортайся.

Добре, що перед тим розбив взвод на дві групи.

Рекогносцировка

Постановка задачі підгрупі, яка пішла на дамбу.

Одна пішла “руйнувати дамбу”, а друга мала пошуміти на “важливому об’єкті”. На об’єкт ми не встигли дійти. Зате перша підгрупа повеселилася. Спокійно зайшли в сусдіню будівлю, взяли в полон спостерігача. Домовилися з кочегаром, він їм дав свого мотоцикла. І найстарший (за віком) розвідник повіз на ньому “міну”. Передав її в руки охоронцям дамби і повернувся назад. Дамбу було “взірвано”.

Як потім виявилося – не ту ;). Хлопці вирішили не пертися на основну, де на двох блок-постах майже в рядочок стояло півсотні піхотинців. А поїхали на сусідню. Там було лише кілька чоловік. Зате все зробили і спокійно повернулися на точку збору. З нас сміявся весь батальйон – не те взірвали. Зате ми зберегли усіх людей.

На завершення – моїм хлопцям сподобалося. Вони дійсно дізналися щось нове для себе, дечому змогли навчитися. Є ще дещо, у чому вони не признаються – згадали дитинство. Ви б бачили їхні обличчя, коли вони ділилися враженнями. Потім дехто просив на наступні збори зібрати їх у тому ж складі. Але це уже мало залежить від мене.

Так пройшло у нас. Як було у інших – нехай самі розкажуть. А своїм хлопцям – просто дякую за нормальну роботу.

Якщо сподобалася стаття – підтримайте сайт – поширте у соціальних мережах.

 

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*