Головна » Новини » Чемпіонат України, або чому важливо слухати старших

Чемпіонат України, або чому важливо слухати старших

Спочатку розповім вам що було, а в кінці – висновки чому важливо слухати старших. Так що сідайте зручніше і слухайте нашу казочку. А потім – робіть висновки.

Чемпіонат України зі Спасу. Доба перша.

Спас Рівне

Команда з батьками перед виїздом на вокзалі

Ну ви в курсі, що ми учора завантажилися у вагон. Усе було спокійно. Доки сусіди не поцікавилися куди їдуть хлопці. Я чесно мовчав. Навіть коли вони згадали про Спас Вєлікій. Я мовчав як риба об лід. Робив вигляд що сплю. Але чоловік мав необережність запитати у мене чи я тренер зі Спасу. Бідна людина.

Місцями мені навіть було жалко ту сімейну пару. Бо “тут старушку пронєсло”. Кілька годин я їм розповідав. Починаючи від того хто такий парубок і чого Сірко дивний характерник, закінчуючи тим, навіщо ганяти хмари і як люди почали вирощувати хліб. У проміжках забігав тренер з Луцька Сергій Гаврилюк. Але його надовго не вистачало – він втікав.

Спасло їх всіх тільки те, що дітей потрібно було вкладати спати. Втекли вони від мене нишком, посеред ночі. Але в Запоріжжі на вокзалі нас зустрічали свіжі миколаївські вуха. Козак Грай і Павло Вепр з командою. Тут уже гра ішла у дві сторони. Але миколаївські хлопці досвідчені. Вони уточнили де ми зупиняємося і щоб не попадати під роздачу, вирішили поселитися в іншому гуртожитку.

Але не на довго – подзвонив Костянтин Рижов і сказав, що нам усім організовано екскурсію у краєзнавчий музей. Миколаївці вперто не хотіли йти туди. Ми їх довго чекали, але через кілька дзвінків вони зрозуміли, що дешевше прийти. Перше, куди нас заперли – це була експозиція військового арту. Там я ще зробив кілька світлин. Було багато цікавого. Але мене вразив маскхалат з полтавською витинанкою білим по білому і ящики з-під боєприпасів, виконані під скрині.

Військовий арт

Військовий арт

А далі пішла старовинна зброя. Вибачайте мені було не до світлин. Кам’яні сокири, булави, акінаки, серповидні і дворучні мечі, палаші і багато інших цікавинок. Набрехати я вмію, і моя малеча це знає, то вони і повтікали. А діти з Миколаєва не встигли. Ну, тепер знатимуть як в давнину прасували одяг. Працівники музею не ризикнули мене перебити. Досвід, напевно.

А далі діти зголодніли і довелося помовчати. Бо в цей час нас учили правильно судити змагання. Так щоб свої перемагали. Нас там чоловік сорок таких розумних було. Усі вперто слухали ще одного такого розумного. А оскільки він міг ще й втулити добряче, то слухали мовчки.

А потім прибігло купа дітвори, і всі хотіли постояти на вагах. Навіть роздягалися для цього. І дівчата тоже. Усі дорослі сприймали це як норму, то і я промовчав. Але висновки зробив – декого треба краще кормити. Висновки зробив одразу – відправив кормитися тим, що мами дали. А мами дали немало…

А потім прийшов Олександр Притула. Почав подарунки роздавати. Цього разу не боляче, але тоже мало не видалося. Наступного разу буду когось відправляти замість себе – виявляється у нас так можна. Василь Венгерський напевно щось таки знав – він приїде тільки завтра зранку…

Коротше, отримали ми від Притули, і щоб не бути крайніми, передали малечі. А ті тоже не дурні. Сказали, що завтра відіграються на інших. Лавина починає рости, бо малеча у нас заснула сердитою. Уявляю якими прокинуться зранку. Особливо, якщо ще змусити поснідати. Ну, ви тоже лягайте спати, щоб і собі не попасти під роздачу.

Доба друга

Прокидатися почали біля шести, але до семи вперто не хотіли вставати. Зрештою, що в тому залі робити так рано? Чи, може, не так… День почався зі сніданку і приготування бутербродів на обід. Правда, вони у нас вийшли на вечерю, але то інша історія. День почався з розминки у малечі – вони відкривали змагання. Перші поєдинки показали хто лінується їсти, а хто ні. І як би ви там не тренувалися, а якщо боїшся тарілки борщу, то і суперника боятимешся. Перевірено рівнянами у Запоріжжі. Так що, шановні батьки і їхні учні, робимо висновки.

Хоча, є ще друга сторона медалі. Наші хлопці добрі. Вони пожаліли суперників. В одному поєдинку я, як порося, верещав хлопцю “Цілуй його!!!”, а він вперто ліз обійматися. Ну, у нас народ взагалі зібрався нормальний. Кому оце сподобається що до нього лізе обійматися незнайомець? От і у нас образилися і не далися в обійми. Але ж моєму учню від того не легше – залишився без призів.

Нє, звичайно, є у нас дійсно сурові хлопці. Такі, як Настя Шевчук. Вона взяла, і без розмов розтовкла носа суперниці. Та образилися і втікла. Або Мишко Цецик. Його ніжності не цікавлять. Прийшов, усіх набив і забрав медальку за перше місце.

Потім, правда, прийшов Олександр Притула, всіх розігнав, пошикував по командах і по зросту і почав розповідати про те, як правильно Батьківщину любити, ну і ближнього заодно… Душевна людина, коли діти поруч. Бо в спокійній ситуації – хоч не підходь. А, ще наказали співати гімн і строєм ходити. Але то не надовго, доки не виступив театр козацького бою “Запорозький Спас” – оце реальні виступи, Голівуд відпочиває. Хлопцям що шаблею по горлу, що ціпом по голові – як два пальці об асфальт. І головне, що усі живі і задоволені після цього. Крім лікаря, який тримався за серце.

Коротше, зі стройовою у нас не зрослося. Нас хлібом не корми, дай побитися. А коли у одному місці збирається зо дві сотні таких любителів… Ну ви пойняли. То знаєте шо я вам скажу? Ми старалися. Дехто навіть дуже. А особливо старався дядько Максим з братом-близнюком. Вони приготували такий смачний борщ… Вистачило не лише на суддів, а й на всю нашу команду. І не лише на обід, а й на вечерю. Малеча сказала, що і пузатій хаті борщ гірший.

Після обіду всі подобріли. І тільки мені не сиділося на місці. Треба було задовбати тренерів, суддів, спортсменів і гостей. Правда, усім було на усю мою метушню глибоко начхати. Тому я і заспокоївся… Коли стемніло. Завтра лишилося три фінали і похід на бутафорську Січ на Хортиці. Вибачте, що не дуже яскраво, але усі барви за день розплилися. Доречі, мені здається, що Спас-Штурм з Дніпра забагато перемагав. Треба робити висновки.

Доба третя

Визначилися наші старші у фіналах. Виявилося, що перше місце треба лише для дівчини… Хлопцям достатньо і другого. Нє, воно можна тішити себе лапшою, що програв лише один бал п’ятиразовому чемпіону України з кікбоксингу і Спасу. Але то суті не міняє… Камееса не привезли. Фінали пролетіли як куля крізь гарбуз. В результаті веземо два перших – Цецик Мишко і Шевчук Анастасія і два других місця – Матюк Назар і Пашковський Юрій.

український рукопаш Спас

Поєдинок Юрія Пашковського і Максима Литовченка

Коротше на такій сумній ноті ми звабили луцьких, фастівських, миколаївських і київських спасівців і поїхали на екскурсію по Хортиці. Тільки я почав брехати про країну 72-х тисяч річок, переправи, бродників і лоцманів, як прийшов місцевий… Ну, на січі попався в нас слабенький брехун. Олег Чернишенко все пропонував узяти справу у свої руки. Але ж не буду я забирати хліб у місцевих.

Зате знайшов цікавого дядька в курені кошового. Той розповів, що в келих поміщалося 123 грами. Пляшка містила 1 літру і 230 грамів. А цеберко – 12 літрів і 300 грамів. А ще, виявляється, що січовикам царі платили 70 копійок на рік… Реєстровці, кажуть, отримували не більше.

А далі прийшов Світовит Пашник. “Я брехун, мій батько брехун, дід був брехуном, але ти нас перебрехав”. Від його голосу здригалися дівчата і нишкли діти. Він напевно тренується перекрикувати Дніпрогес. Я трохи відстав, то чув його розповідь метрів за двісті. Ото би нам такого помічника до дітей. Світовит цікавий дядько, багато знає, гарно вміє розповісти і розворушити, але… Напевно я тупуватий, бо не все зрозумів.

Світовит Пашник

Екскурсія від Світовита Пашника

Зате малеча побачила купу старих святилищ і славну балку Молоднягу, де дресирували козачат в часи Січі. Заодно себе відчули на їхньому місці, бо під кінець ледь ноги пересували. В голові пульсувала одна думка – їсти. Пузата хата напевно образилася на мене – борщу сьогодні не було. Довелося наминати квасолю… В дорогу – воно якраз. І весело, і тепло.

А в потязі… Укрзалізниця – совок ще той. Я мужньо себе заспокоїв і чемно попросив обслуговувати українською. Коротше, чхати вони хотіли на прохання і вимоги. Вони не зобов’язані, не хочуть і не будуть. Ані живут в свабоднай странє. Чого і вам бажаємо. Тільки якось важко мені відповідати малюкам на питання – а чого вони спілкуються російською?

В Києві виявилося, що електричку, на яку ми розраховували – відмінили. Це один бонус від залізниці. Зате швидше додому попали – шаленою черепахою.

А тепер – трішки підсумків

Якщо подивитися на результати виступів наших учнів на змаганнях, то напрошується простий висновок: той, хто слухав і виконував вказівки тренера на бій, той і перемагав. Незважаючи на те, що з семи наших учнів призові місця отримали лише четверо, поїздка стала дуже корисною усім. Звичайно, в першу чергу завдяки отриманій змагальній практиці. В другу чергу – завдяки тому, що ми отримали чіткі показники того, як виконання настанов тренера впливає на результат змагань.

Найяскравішим прикладом цього стали Шевчук Анастасія, яка майже в повному обсязі виконала домашні заготовки під час поєдинків. І Олександр Храпко, який навіть під час поєдинку за третє місце на виконував вказівок тренера. Найскладнішим для тренера знову виявився поєдинок Юрія Пашковського із запорожцем Максимом Литовченком (уже треті змагання поспіль). Хлопці працюють практично в однаковій манері і тут потрібно було фактично переграти самого себе. Цього разу не вийшло. Будемо ще серйозніше готуватися на осінь.

В будь-якому разі діти молодці. Вони захотіли і змогли показати себе, свій рівень підготовки у стресових умовах. Вони вказали на прогалини в тренувальному процесі, що дозволить зробити висновки і підвищити рівень як самих учнів, так і тренерів. Зрештою, ми усі учимося. І скільки б людина не жила, вона повинна постійно учитися і удосконалюватися. Чого і нам усім бажаємо.

Ми вітаємо наших переможців і продовжуємо роботу. А ще – хочемо подякувати батькам наших дітей за підтримку і організаторам змагань за теплий прийом. До нових зустрічей.

Ну, а якщо вам цікаво гарантовано отримувати наші новини, пропонуємо підписатися на канал у Телеграм “Спас – козацька наука“. А ще – просимо підтримати сайт і поширити статтю у соціальних мережах.

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*