Головна » Козацька медицина » Анатолій Пастернак » 6 рецептів лікування залізною водою

6 рецептів лікування залізною водою

Що ви знаєте про лікування зброєю? Напевно чули про припікання рани розпеченим лезом. Сьогодні розповімо про те, як лікували посттравматичний синдром після першого бою, пропасницю, нирки і переляк. Звичайно що це не все. Більше читайте далі 😉

Попередній розділ…

Зброя та ліки

Зараз про миролюбство сусідньої держави легко судити: оснащує армію наступальним озброєнням – чекай війни, оборонним – мир буде. А колись? Теж без проблем: купують мечі-шаблі серійно, будують-ліплять кузні-зброярні, та ще й власні варіанти шпаг чи арбалетів вигадують – усе ясно…

Про миролюбство лицарів степових, про схильність до захисту власних набутків, оборони свого народу інколи свідчать походження та характер їхньої зброї. Походження її мовби двогілкове. Перша гілка – спадщина Київської Русі. Що ж було тоді?

Спочатку, за свідченням арабського посла Ібн-Фоллана, “у кожного з русів є сокира, великий ніж та меч, вони нікуди не ходять без зброї. Мечі їхні широкі і французької роботи”.

Ібн-Даст додає до арсеналу дружинників легкі кольчуги, списи, дротики та щити. Козаки від кольчуг-щитів відмовилися одразу: лишитися пораненим під їхнім захистом, потрапити в полон – гірка доля. Перемогти або загинути. До того ж від важких обладунків тяжко, гірше маневрувати. Дротик, син списа, вимер сам собою. З великого ножа вийшла мала шабля, меч замінили на шаблю велику. Хоча довгі й широкі ножі підсагайдачні побутували ще довго. Як і футляр для сагайдак-комплекту: лука зі стрілами. Шаблі носили при лівім боці, поблизу налуччя (футляра для стріл).

Успадковані зразки зброї виготовляли самотужки, вони переважно малоякісні. Другу, значно більшу частку холодної або “білої” зброї добували у боях-походах. Вона високої якості, леза переважно дамаської або німецької сталі, ефеси багато оздоблені. Трофеї давали змогу добирати. Шабля козацька злегка вигнута, але не так, як турецький ятаган. Вона – зброя рубляча; колючою лишалися кинджал та піка. Піка складалася із сталевого спису й дерев’яного держака. Держак – з берези або сосни, довжина піки до 8 метрів. Запорожці пік не любили, знали: вони занадто громіздкі в ближньому бою. Від московських походів Сагайдачного у війську вкорінилися трофейні російські шашки. Вони злегка зігнуті, ефес дерев’яний з мідними дужками. Кинджал теж трофейний, здобутий від бійців східних – турок, ще більше татар. Це обопільно-гострий ніж, його любили розвідники і пластуни.

Бойова сокира князів Київської Русі після татарської навали помандрувала до земель Галицьких, де перетворилась на топірець – улюблену легку зброю гуцулів. В цілому холодна зброя до Богдана Хмельницького в Україні й на Січі мало виготовлялась, але нею часто-густо лікувалися. Обставина для оповіді важлива (виділення редактора). Леза розпускали у воді, так само й загартовували у вогні, охолоджували знов-таки у воді. Нею поїли знесилених, тяжких поранених. Давали також тим, хто від ран втратив багато крові. Заговорювали над “залізницею” пропасниці, навіювання. Тією ж водою з домішкою іржі – від болю в печінці, туги-нудьги. На ній, ще гарячій, робили трав’яні настої. Залізну воду не варили – втрачала цілющість. Вона повинна була лише зігріватись од розпеченого заліза. Зброя, оброблена ковалем-циганом чи угорцем, – магічна, щаслива. Вона відвертає нечисту силу, тамує жорстокість ворога. Поранивши, з сідла вибивши, не доб’є – рука не підійметься.

Жінка, умита водою, у якій циганська шабля охолоджувала-ся-купалася, уникне татарського полону, невільничого ринку. Коли ж ні – то ніде рабою гнаною не буде! Як-от Роксолана.

Певно, здивувалися б сучасні шляхи сталеві, машиністи електровозів, довідавшись про тезку-попередницю. Часи проминули, “біла” зброя висить по колекціях, по музеях. Шкода. Можливо, “залізниця”, що зміцнювала-підносила роксолан, напоїла б мудрістю, мужністю, силою сучасних наших парламентських дам…

Переплетіння козацької медицини з медициною, так би мовити, жіночою, їхня сполука зустрічаються часто: чи на Січі, чи поза нею – люди під однаковими бідами жили, від подібних хвороб страждали. Окрім залізної, вживали ще мідяну, часом бронзову, кремневу та глинисту води.

Проте вжиток їх дуже втаємничений. Боялися осуду церкви. Бо: 1) лікували ними цигани, віщуни-шептуни, за розумінням батюшок, мало не чорти; 2) намагалися допомогти психічним та нервовим хворим. Релігія об’єднувала їх як “блаженних”. Над ними “Длань Господа”. Лікувати їх – шкідлива, противна Богові річ.

Чи ходила поміж козаками купована зброя? Так. Купував шаблю козак, коли хотів подарувати її вірному джурі. Висвячувався той у лицарі степові, тож наставник-учитель робив подарунок. Здебільшого ті шаблі, не так коштовні, як майстерно знавцями зроблені, мусили бути гострими, легкими по руці власника. Мусили молоденького рятувати, доки впевненості набуде.

Попри все, у мирні часи не бідували: одні заробляли на Дніпровських залогах, збираючи з іноземців-купців мито, супроводячи каравани. Інші по січах торгували пивом-медом, збіжжям. Треті пасікували й медоварили. Грошики водилися. Могли дозволити собі подарунка джурі зробити. Згодом дарунок успадковувала родина колишнього козачка. Оберегом їй шабля правила. Навіть зараз, попри всі війни, голодомори, бідування жорстокого віку, зустрінеш стареньку інколи у світлиці селянської хати. Не дивуйтеся – дивіться, то висить слава наша!

Біоенергетики реєструють надзвичайно високу позитивну ауру козачкових шабель. З душею й любов’ю дарували, ось вона й донині душею доброю світить!

Шабля екс-джурі – подарунок діючий, чимало двобоїв у неї за плечима. Зброя гетьмана й старшини – теж дарунки, але – нероби. Хоча булавою й перначем шаблю вибити легко, голову ворогові розкраяти – скільки завгодно! Тільки ж хто з ними буде наражатися на небезпеку?

Деякі шаблі за пишного оздоблення держака й піхов дарункам збройним не поступляться. Особливо одібрані у шляхти – чим панок бідніший, тим шабля багатша. Але ними інколи не в битвах вимахували – перед панянками на балах красувались.

А що ж старшина? Теж на цяцьки потягло? Частково – не без того. Основна ж причина інша: од дарунка відмовитись – образа; дарунок же міг виявитись троянським конем. Коштовності, згідно повір’ю, відвертали злий намір “приятеля”-дарителя, не давали загинути від власної шаблі.

Згодом повір’я забулося, коштовною зброєю милуються в музеях. Дивуються – як це козаки з собою такі цінності брали, не боячись, що пограбують. У цьому нарисі торкаємось лише зброї холодної, про вогнепальну піде окрема мова.

Слід сказати, що усю її, незалежно від походження, вельми шанували, про неї постійно дбали. Чистили, змащували. Святили та відмолювали від “злого ока – ворожого наміру”.

Цікава деталь: попри всі молитви, біоенергетики знаходять серед зброї-дарунків короля, царя, хана чимало носіїв негативної енергії. Чи то недостатньо освячували, чи згодом забруднилася?

За часів козаччини вогнепальна зброя вже витіснила лук та стріли з поля бою. Однак, від часів Сагайдачного залишався лук: а) зброєю, на якій тренували міцність руки, влучність пострілів джури; б) засобом сторож козацьких: стрілою можна було знести верхівця безшумно, не полохаючи
цілого загону. Стріли наносили рани найглибші, найтяжчі. Ті рани лікували звіробійною олією, маслом горіха, полиновою медовухою тощо.

Знову повернемось до сучасності. Добре відомі успіхи українських лучників. Вони мають козацькі витоки. Опіки, найтяжчі радіаційні ураження шкіри лікує звіробійна олія. Трохи призабулися “залізниця”, “мідяниця” й інші. Але всі вони, так само, як залізомісткі мінеральні води України, ще дочекаються свого часу.

РЕЦЕПТАР
до глави “Зброя та ліки”

1. Розтерту суху траву безсмертника пісочного кладуть на розжарене залізо, і коли трава спопелиться, перемішують, просіюють, змішують з оливковою олією. Накладають на застарілі рани компресом двічі на добу.

2. Чотири жмені (60 г) перемелених жолудів на 500 г “залізниці” виварюють до половини, додають стільки ж липового меду, перемішують. Приймали 4-6 разів перед їжею при анемії, при знесиленні, від ран тощо.

3. “Шабельний збір”: три жмені весняного верболозу, стільки ж валеріани лікарської посіченої перемішати, додати 600-800 г сирої “залізниці”, довести до кипіння, варити у крутому окропі 10 хвилин. Охолодити, процідити, пити замість води при безсонні, пропасниці.

4. Одну столову ложку квітів айстри ромашкової або дикої залити 200 г гарячої мідної води (“мідниці”), настояти 30 хвилин. Пили після стресів, давали звільненим з полону. Пили молоді козаки, особливо після першого бою.

5. Чотири жмені січки вівсяної соломи на 400 г “залізниці” настояти, випити до обіду. Знову полити гарячою “залізницею”, настояти й ту порцію випити до вечора. Пили у тих випадках, що і попереднє.

6. Столову ложку трави звіробою на 200 г води “залізниці” гарячої настояти 30 хвилин, процідити. Випити перед сном, заїдаючи квітковим медом. Вночі рідини не пити. Лікували болі в попереку після виснажливої їзди верхи, гостре запалення (“застуду”) нирок.

Читати далі…                             Хочете навчитися? Семінари “Козацьке здоров’я” в Рівному

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*