Головна » Козацька медицина » Анатолій Пастернак » Як козаки зміцнювали зуби

Як козаки зміцнювали зуби

Чим ви чистите зуби? А як думаєте, як це робили козаки? Ще мій батько так робив. І мали міцні зуби. І до лікарів майже не зверталися. Саме про це йдеться в черговому розділі книга Анатолія Пастернака.

Насправді, тут закладено значно більше, ніж просто догляд за зубами. Автор намагається донести до читача як правильно байдикувати. Це на перший погляд. А тим, хто знає – тут описано той стан Спасу, в якому козаки жили, веселилися і воювали. Давній карб говорить: “В життя – як в гру, в бій – як в життя”.

Попередній розділ

У вільну годину

Спробуйте уявити собі денний розклад звичайного запорожця погожої весняної днини.
Отже, за звичаєм батьків, прокинувся з сонечком. Помолився. Повів коня купати. Разом із ним (холодна вода чи ні) помився і сам. Віддав коня джурі – хай пасе. Поснідав у гурті. Тоді – військова підготовка: джигітівка або інші вправи з шаблею чи конем. Побіжно зауважимо: робив це без наказу курінного, на засадах свідомої дисципліни.

Будь-якої хвилини небезпека могла покликати до бою, де життя та цілком залежали від військової майстерності. Звичайно по черзі кожен кіш висилав наряди охороняти Січ. Хтось допомагав готувати для козаків куреня. Вільні ж від громадських обов’язків теж марно вештались: полювали, рибалили, вантажили товари крамарям, торгували пивом і медовухою.

Коли ж випадала вільна година, провадили її так, що іноземці (дипломати й купці, інженери чи мандрівники) свідчили: козаки – гультяї, весь час. А секрет був у тому апетиті до життя, у природному смаку до гурту й жарту.

Суворому прелату з Ватикану не сподобалася гра в карти. Бодай би ще на гроші. Так ні! Переможеного б’ють по носі чи по вухах! А навкруг – гурт регоче.

Панам з Речі Посполитої, і самим до оковитої причетним і прихильним, дивно було бачити козацьке чаркування по шинках. П’ють шалено, а пам’яті й гідності не втрачають. Заливши баньки, не хапаються, як дрібна шляхта, за шаблі. Хіба що міряються силою (боротьба й різні вправи для рук). Здавалося панам: вправність у бою, мужність козаків мовби з неба падають!

А чи вмієте ви слухати? Ні, не просто слухати, а саме чути, розуміючи серцем. Тоді збагнеш втаємничений сенс виразів “байдикувати”, “байдики бити”. Чи не чується вам їхня спорідненість із Вишневецьким-Байдою? Засновник Хортиці, він, мовби лінуючись, підходив до військової справи, наче байдужим був до дисципліни у своїй ватазі. Але Ж кожному ясно – без неї, без майстерності козацької, не було б перемог те дипломатичних успіхів. Це добре розумів ворог-султан, що звав Байду до себе на службу. Зовнішня безтурботність мала приховати справжню силу, волю, вправність. Якщо, приміром, Сагайдачний до своїх 10 тисяч січовиків легко збирав ще вшестеро більше вправне військо, значить, на 290 а гаком островах Славутича велася постійна військова підготовка.

Отже, відпочинок був одночасно своєрідним заслоном від ворожих, шпигунських очей – бо десь тоді ж проходив козацький вишкіл. Крім картярства, молодь охоче вчилася грати на музичних інструментах – бандурі, лютні, кобзі. Серед духових переважали сопілки, інколи роги, дехто гецав на ударних – на тулумбасах та бубонах.

І ще іноземці засвідчували: коли потрапили козаки під владу царату, 90% чоловіків і майже 70% жінок серед них були письменні. Про планову музичну освіту на Гетьманщині тоді й не чутно було. Проте сліпий, порубаний козак робився бандуристом. А бандура – досить складний інструмент. Отже, ази гри на ній опановували заздалегідь. Тобто своєрідна підготовка до “пенсії”.

Далі, на Січі було 42 церкви стаціонарні й ще дві похідні. І дзвонарів для них не купували, по чужих світах не шукали – знаходили серед своїх.

То чому ж не згадували іноземці про козацьку музичну освіченість? Бо, певно, вважали її “варварською”. Звісно, не було на Січі величних органів, аристократичних арф та клавесинів. Бо – зовсім інші умови життя й відповідні традиції. Мелодії, козацькі марші жахали-лякали чужинців. Деяке уявлення про них давала так звана “яничарська музика”. Адже більшість яничарів були потуречені, малими ще забрані в полон українські діти. Отже, козацькі мелодії, а згодом і відповідні церковні псалми хтось же складав! Тобто були тут і власні “композитори” (пишемо в лапках, бо тоді ще терміну такого не існувало).

* * *

Молодь козацька, відпочиваючи, бавилася насінням та жуйкою. Насіння лузали гарбузове – тоді ще не дійшов соняшник до України. Лузаючи, одночасно лікувалися, зміцнюючи здоров’я. Сире, підсушене – воно багате на цинк, мідь, інші мікроелементи. А вони – яснам і зубам підмога і пожива. Зернятко, ядерце – печінку чистить, глистів гонить. Шкарлупа добре за зубну щітку править.

А до підсмаженого насіння додавалася певна кількість вуглику. Він , вуглик, попереджав харчові отруєння, загалом розлади шлунку. Не було у тодішньої молоді ані “Бім-Бому”, ані “Турбо”, і “Орбіту” без цукру не було. Що ж вони, нещасні, жували?

Уявіть – природні жуйки! Перш за все – віск бджолиний. Із сото-медом! У Дикому Полі, у Великому Лузі водилося бджоли дикої, мов :у. Шапками мед збирали!

Далі – клеї з підтьоків вишні, черемхи, терену, горобини. Замало? їдайте ще клеї диких груш із яблунями.
Понад річками, у протоках виловлювали кореневища рогози, лепехи, тростяника. Виварювали їх до м’якої маси, додавали клеї для міцності. Як застигла, ось вам і жуйка. Десь далі на Північ вживалися жуйки із живиці – “сліз” поранених ялин та сосон. А який результат? Не знали січовики ні карієсу, ні інших хвороб зубів. Не потрібні їм були стоматологи! Білозубі посмішки предків наших світяться на полотнах Рєпіна, Ярошенка, Пимоненка, Крамського.

* * *

Певно, вчили молодь й іноземним мовам. Вигадка? Ні. Факт. Козаки були письменні на якій мові? На церковно-слов’янській. Ось вам – раз. Серед них за звичай було балакати турецькою, татарською, польською. Ось вам – ще три. Поміж старшин чимало було що говорили німецькою, волоською, угорською, навіть латиною (останньою і писали).

Що ж вони, знання, – із молоком матері всмоктувалися? Ні, хтось же навчав! Бородаті-пихаті бояри московські тягли до посольств толмачів. Пани польські теж перекладачів до дипломатії залучали. Так само – і Блискуча Порта. А Січ обходилась без них!

“Скільки ти знаєш мов – стільки у тебе друзів”, – каже народна Мудрість. А поза тим, володіння кількома мовами – то й тренований Голосовий апарат, і усталена добра пам’ять.

…Так “байдикували” козаки у вільну годину. Щось схоже на сучасне молодіжне дозвілля із іноземними гумками, плеєрами, магнітофонами. А щось… Кожному – своє: козаки не знали комп’ютерних ігор, а сучасні юнаки часто не знають іноземних мов.

Читати далі…

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*