Як отримати силу Землі

Багато людей розповідає про те, що Земля дає нам силу, треба насичувати тіло її енергією. Але мало хто може пояснити як це зробити звичайній людині. В цьому розділі Анатолій Пастернак пояснює яким має бути перший крок. У зв’зку з цим дійсно згадуються вигуки батьків :”Не лежи на землі, встань” 😉 Пригадайте, коли ви останній раз просто лежали на траві і слухали цвіркуна? Напевно ще в дитинстві. А скільки сил та енергії тоді було у вас? Зрештою, цей розділ можна прокоментувати кількома словами – ляж, полежи. 😉

ЯК АНТЕЙ

Полюбляли вони під грушею чи під дубом, у густій траві в затінку полежати. Або й поміж сосен, на сонечку, вдивляючись у бездонне блакитне небо. Начебто ледарська звичка. Звідки?

Згадаймо еллінську легенду. Жив колись герой і напівбог Антей. Батьком його був Посейдон, а мати – Гея, богиня Землі. Ніхто не міг здолати Антея в боротьбі. Бо як починав знесилюватися, припадав Антей до Землі, до материнських грудей. І сили відновлювалися, ставав ще дужчим.

Зевс відкрив Гераклу таємницю непереможності Антея. І той, піднявши сина Геї в повітря, задушив його.
Козаки теж віддавали перевагу спочинкові горілиць, розкинувшись на землі. А в наш час іноді мати гукає синові: “Негайно підіймись із землі, застудишся!”

Коло молодих козаків матусь турботливих і полоханих не було. Але Ж не застуджувались! Найчастіше обирали рівну галявину, аби розслаблене тіло рівномірно й щільно припадало до землі. Тут бажано, щоб росли спориш, конюшина, грицики, лютик, різноманітні дикі злаки, утворюючи енергетичну плямистість, “шахматку”. Адже всі трави енергетичні. Можете Пересвідчитись: проведіть долонею в повітрі близько від них. Спориш холодний, бабка тепліша, конюшина “гарячіша” від бабки. Серед бабок велика – “темпераментніша” від малої чи ланцетолистяної. Наслідок? Півгодини-година горілиць замінить ніч у затишному ліжку.

Чи використовуємо козацький досвід відпочинку, відновлення сил? Лише частково. Коли стоїмо вранці босоніж на конюшині й спориші. Коли входимо голі до поясу у квітуючі жита-пшениці. Коли на городі торкаємось обличчям до переплетень гороху в росі, до стебел “кручених паничів” на балконах…

У великих містах Англії, Нідерландів, Бельгії, Італії, Німеччини й інших європейських країн давно вже роблять галявинки-газони з густою травою для відпочинку. Хочеш – сиди там, хочеш – лягай. Полісмени й слова не скажуть. Проте смог, міський гамір і неминуче забруднення роблять оті галявини менш ефективними, ніж лісові й садові. Та для початку може й ми якось на них розживемось по містах великих наших?

А далі – при спрямованій праці “зелених”, при підтримці їх народом можна зробити “луки спокою” – із “зонами Антея” для всіх бажаючих. Перебування там – справжня альтернатива морю ліків, розмаїттю хвороб. Зелена профілактика замінить препарати з великою перевагою. Бо не даватиме ускладнень.

ПТАХОЛЮБИ

На Січі, на Хортиці, верболозу – море! А ще більше дубів кремезних та лип старих, розлогах. Де дерева, там і птахи.

Не менш щедрий на крилатих мешканців і Дикий Степ. Бігали тут дрохви-дудаки (українські страуси). Виводили пташенят перепілки й куріпки. А вже степових голубів, дроздів, славок, ластівок, солов’їв годі й рахувати. Ще багатшими на крилатих були річки, озера та плавні з гаями та густими лісами. Гуси, качки, лебеді, чаплі, журавлі, кулики, навіть пелікани! Іноземці в оповідях та оповідках одностайні: безліч видів!
У казках, піснях, думах козака часто порівнювали з птахом. А далі – загадка: чому ж січовики мало полювали на птахів, мало їх їли? Про це свідчить перелік страв і описи свят на Січі. Чи їм стріл, куль бракувало? То ж могли – сильцями, сітками, іншими пастками, як звірину ловили.

Трохи світла на отаку таїну проливає не менш дивна особливість козацького побуту: ніколи не тримали пташок у неволі. Диво дивне: тогочасні витончені поети Персії та гуманні королі Франції спокійно і навіть із задоволенням дивляться на заґратованих “співців”. Більш того, змагалися, сперечалися, чиї в’язні кращі.
Козаки ж пішли всупереч звичаям. Надто сильно любили вони рух та волю, щоб у іншого їх віднімати. Тому й майже не полювали на птахів. Були вони козакам наче побратими. А побратима кривдити гріх. І не випадково запозичене з кримсько-татарських говірок “козак” означає “вільна людина, мандрівник, шукач пригод”.

Інша справа – лікування. Навесні козакам дуже допікав гідро-аденіт – запалення потових залоз під пахвами. Наче дрібниця, але ні шаблю міцно тримати, ні спати спокійно не дає.

Тоді знаходили на дубі гніздо хижака: орла, шуліки, сокола і т.д. Треба було взяти з гнізда яйце й носити під пахвою. І напасть швидко зникла. А часто навіть у самому процесі роздобування отих ліків (козак Дерся на високе дерево) дозрілий абсцес лопався. А ні, то захист мобілізував стрес: адже орлиці не дуже привітно зустрічали нападника. Підупалим на ноги радили добути орлана-балабана та поволеньки, за тиждень-два його… сирим з’їсти. Слушно: сам він їсть рибу, і тому м’ясо орланове на вітаміни А, Д, С і Е дуже багате. Чимало в ньому калію, КАЛЬЦІЮ, фосфору. Певно, мало приємне на смак. Але де ж ви бачили смачні ліки?

Предки уникали називати у своїх рецептах породи птахів. Частіше в рекомендаціях козачих лікарів читаємо: “візьми птаха з лугу”, “добудь птаха болотного”. Особливо – коли йшлося про хвороби психічні та Нервові. Слід пригадати, що вбивство сови чи пугача вважалося гріховною, нечистою справою. Навіть засуджувалося церквою. А ось у козацьких рецептурних прописах вони (м’ясо, пух, пір’я, кігті) – дуже популярні.
Крім того, за вбивство лебедя чи лелеки товариство могло навіть Покарати на смерть. А для ліків проти пропасниці вони (ці птахи) були потрібні. Ось звідки отой рецептурний шифр, зрозумілий лише обранцям.

Читати далі…

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*