Головна » Козацька медицина » Анатолій Пастернак » Як козаки оздоровлювалися травами

Як козаки оздоровлювалися травами

Ви чули про лікувальні властивості квіткового пилку? Того, який зараз продають за немаленькі гроші. Щоправда, більшість знає про те, що лікувальні трави треба пити в узварах. І мало хто знає про трав’яні купелі.Більше 10 років тому, ми проводили табір. Один з моїх учнів за кілька місяців перед тим мав захворювання шкіри, причому залишилися шрами. Ми скористалися козацькою методикою – він кожного ранку і вечора повзав голяка у травах. За десять днів шрами зменшилися, а менші – зникли. 

Лікування псоріазу, наприклад, передбачає використання різноманітних трав’яних бань. Хоча, слід зауважити – наразі ми говоримо про те, як зміцнити організм, не допустити захворювання. А це можливо за наявності сильного імунітету. Отже, про те, як це робили козаки читаємо далі.

Попередній розділ…

Купані в травах

“Ми самотні в безмежжі.
Хай нам сняться степи”.
Ліна Костенко

Острів і Славутич. Хитка очеретяна твердь і заводь. Озерце та напівзатоплені луки. Коротше кажучи, без води Січ, хоч мала, хоч велика – нікуди! Так само, як і купатися в травах. Таємні вихиляси спокійного, поміркованого, урівноваженого українського менталітету. Традиція від моди різниться. І коли звичай зберігся Вдовж віків, коли й зараз на Івана Купала, та й після нього, молодь залюбки купається в травах, для того мають бути досить міцні практичні чинники.

Вода і трава у свідомості пращурів – не суперниці, а сестри, улюблені доньки Матері-Землі. Одна з одною переплітаючись, одна другу Доповнюючи, пестять вони та гартують, вирощують людей. Козаків-хліборобів, жінок з діточками. Сивих чумаків та кобзарів статечних. Гурт народний. Щоранку, мов у свято до церкви, сунув загал на пашу, на Луки.

Якими ж були вони тоді – і Великий Луг, і луки з лучатами та Луговинами? Що росло і хто жив там?
У книзі Жана Шерера “Літопис Малоросії або Історія Козаків України”, де ретельно перераховані птахи, звірі, риби, дерева й чагарники України, про трави (окрім комишу та очерету) – анічичирк! Військовий і дипломат, Ж. Шерер, подібно до інших іноземців, що описували нашу землю, до трав ставився байдуже. Тоді такі зверхники трав не бачили, в обличчя не знали.

Інакше ставлення було у степовиків: трави – то захист від ворогів. Коли вони ховають людину цілком – чим не ліс? Трави – харч коням та іншій худобині. До речі, суперечки між Катериною Другою та козацькою старшиною й по травах пролягали. Імператриця (німкеня, схильна до абсолютного порядку) дорікала: занедбали, мовляв, Дике Поле та Південь України. Землю не орють, житами-пшеницями не засівають. Козаки ж уперто стояли на своєму: навіщо хапати вище голови? Хліба народові вистачає; шляхи для продажу зерна перекриті султаном; а торгівля отим зерном з Європою дає малий прибуток. То ж краще зберігати для нащадків плодючі землі недоторканими…

Час довів правоту пращурів: навіть за мале полегшення умов торгівлі саме лиш господарство “Асканія-Нова” Фальц-Фейнів годувало пшеницею мало не пів-Європи. Ще й степ заповідний зберігало. Бо все робилося розумно, пропорційно. Царицині ж скороспілі поміщики лише виснажували землю, відкриваючи-торуючи шляхи посусі, суховіям, сарані…

Проте повернемося до складу трав і сенсу купання в них. Степові трави – то здебільшого були злакові: війники, мочула, м’ятлик, степова тимофіївка, різновиддя численні овсеців та вівсюгів. Усі вони квітували разом у травні-липні. До них додавалися вологолюбні види: лукова шавлія, гірський клевер (конюшина), еспарцет пісковий, прямий чистець, гірський порізник тощо. Ми перелічили зелених аборигенів підзони лукових степів. Що ж до зони типових степів, то їхнє “населення” становили дерноподібні злаки, головним чином – типчак і ковила. А саме: ковила українська, ковила-волосатка, ковила Лесінга. До них прилучалися проникаюча та степуюча шавлії, вузьколистяна півонія, серповидна люцерна, благородний деревій, Конотоп – клевер червоний та інші.

Ті степи починали квітувати ще раніше – із квітня. Незалежно від складу різнотрав’я, пилок його у поєднанні з росою становив своєрідні, неповторні стимулюючі ліки. Щось на зразок женьшеню, маралового кореню або зеленого чаю.

А процедура козацьких зелених ванн досить проста: після купання в річці чи озері голими, ще мокрими заходили в хащі трав. Ішли повільно. Росяно-пилкова суміш нашаровувалась на шкірі. Дещо подібне практикують зараз збирачі наркозілля. Вони також голі заходять у квітучі індійські коноплі. Пошвендявши там досхочу, вилазять. Пилок з тіла зіскрібають. Ото і є сировина для наркотика. З неї готують анашу. Збирачі наркоманами не стають, бо стикання їх з коноплями короткочасне. Козаки ж, навпаки, мали на меті довгий контакт пилка зі тривалий. Тому висихали остаточно вже в затінку. І тоді лише втрачався дуже повільно, бо весь час зволожувався потом. Наслідки такого купання можемо врахувати лише опосередковано. Жан писав: “Раніше, у давнину, в Малоросії зовсім не було лікарів. Їх заступали старі жінки, які так добре знали ботаніку та природу рослин, що лікували всі хвороби простими засобами і з величезним успіхом” (ст. 69) Йому в унісон додає французький історик П’єр Шевальє “Козаки міцні, спритні до всякої роботи, невтомні, сміливі і хоробрі”. свідчили історики польські, посли з Натикану, перські купці, які письмові згадки про тодішню Україну. Так, католицький прелат Ієн захоплюється гостротою зору січовиків, які за 100 кроків пострілом з пістоля “свічку гасять”. Якщо скласти реєстр сучасних хвороб, з якими січовики навіть і не зналися, досягнення тодішньої народної медицини стануть очевидними…

Нечутливість, несприйнятливість українців до хвороб народжувалася попереднє загартування. А згодом, звичайно, – і генетичне. І купання в травах тут посідало почесне місце. На жаль, зневага до “селюцького відьмування” зробила чорну справу: наукова медицина геть відмовилась від диких злаків, зокрема, від ковили та війників. …Окремі рецепти народної терапії ще утримуються по селах, на регіональному рівні. Підіймається фітотерапія й по містах. Варто об’єднати всю оту рецептуру, переоцінити, ввести до практики лікування По-перше, для зцілення серцево-судинних, легеневих хвороб, печінкових, По-друге, в ланці таких “не важливих”, як вегетоневрози, посилене потіння, заїкання, а серед народних – наврочування. Дійсно, від них не помирають. Але й не живуть повноцінно, з насолодою…

Найголовніше ж, якщо керуватися принципом гомеопатів “подібне лікується подібним”, – саме трав’яними купаннями варто лікувати наркоманів і токсикоманів. То буде як спільний дарунок січовиків і старого лікаря-фітотерапевта Майбутньому.

Читати далі…

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*