Головна » Козацька медицина » Анатолій Пастернак » Як козаки опіки лікували

Як козаки опіки лікували

Як козаки лікували опіки за допомогою мазей з попелу і воску. Роль чорнила у лікуванні складніших опіків. Бузина як лікаський засіб. І не лише – мишей вона також відлякує. Про це в останньому розділі “Козацької медицини” Анатолія Пастернака.

Насправді, бузина має багато способів застосування у медицині. Доводилося бачити результати застосування коренів бузини для лікування псоріазу. Та найбільш правильно автор підмітив у самому кінці: “наші предки-козаки бачили світ та речі в ньому багатомірними. У них одна й та сама рослина, залежно від потреби, бувала їжею та ліками, чорнилом та фарбою для суконь чи чобітків. Перо оберталося то письмовим знаряддям, то лікуючою паличкою-стилем. Прикладів багато… То може, не через те ми бідні, що в нас замало харчів-одягу, а тому, що не вміємо кожну річ максимально, різнобічно використовувати? Що занадто часто потрібне викидаємо у сміття? Над цим варто замислитися. Викладене – лише дрібочок, часточка безцінної скарбниці досвіду пращурів. Копайте далі – там діамантів незліченно!”

Тих, кому цікаве козацьке мистецтво бути здоровим, запрошуємо на семінар Олександра Притули “Козацьке здоров’я” – там можна буде отримати ще одну частину козацького спадку.

Каліграфічне лікування
(версія)

Попередній розділ…

На всесвітньо відомій картині Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану” поруч з непересічним, схожим на Тараса Бульбу козаком – персонаж, який одразу впада в очі глядачам. Худорлява, дрібнувата, але міцна статура. Розумне, рухливе обличчя. Веселі, хитрі, примружені очі. Тоненькі чорні вуса. На приналежність до певної посади вказує гусяче перо в руці Писар Війська Запорізького. Трохи про роль його, добре відому про то типові героя – професору Дмитру Яворницькому, славетному історику та краєзнавцю. Але, слід зізнатися, добре призабуту нами, нащадками.

Генеральний Писар Січі – то аж ніяк не клерк сучасних західних фірм, не тупуватий та жадібний чинуша – виконавець московських указів. Й тим більше не напівграмотний самоук, який по складах слова чита. Він постать третя (після Гетьмана та Генерального Судді), а коли й друга – після Гетьмана. Підтвердження тому факт: на час походів саме писар разом з суддею та Генеральним Підскарбієм вершив справи серед залишеного населення Хортиці. З другого боку, Генеральний Писар інколи обирався Гетьманом (наприклад, Виговський).

Тому здебільшого призначався він з прошарків заможних, освічених козаків. Сполучав у собі риси дипломата та державного діяча. Знався на казуїстиці та риториці. Бо проходив добру школу. Володів давньо-слов’янською, грецькою мовами, латиною. Першу вивчав під наглядом дяка та матері десь на хуторах або й у монастирі. А дві інші – в ієзуїтській школі, де завершував навчання. Саме по тих школах, разом із вищезгаданими дисциплінами мимохідь знайомився він також з набутками тогочасної польської та італійської медицини. А під егідою Папи Римського тоді знаходилося Солерно, батьківщина відомого Кодексу здоров’я. Це насіння падало на підготовлений ґрунт, бо ще бабуня вчила розбиратися в зіллі, бо виростав у хаті, що наскрізь пропахла цілющими травами.

А відтак – гусяче перо в його руках не лише знаряддя письмове, а й… певний лікарський інструмент. Саме пояснити час, що ж таке гусяче перо. То батько сталевого пера, дід наших авторучок та “кульок”. Коли ж ними користувалися? В першу чергу – при опіках. Гопак – бурхливий танок, полум’яний знак. Недарма ж друзі й вороги визнавали запорожців Нацією Вогняною. Від ватри до люльки протікали мирні періоди їхнього життя. Можна сказати, що козак лягав з вогнем та й прокидався з ним. Мовби набираючись тепла-жару перед бурхливими, жорстокими боями-битвами. Тоді-то як не поталанить, як відвернеться зрадливе щастя від бранця, то доведеться ховатися наодинці, ще й пораненому, по плавнях мокрих, у степах нічних вологих. Можна потрапити в полон у страшні, холодом знамениті султанські в’язниці. А з них прямий шлях до не менш холодної могили. Ось і запасалися жаринками. Був їм вогонь не Богом, але звичним, вірним, грайливим та дотепним товаришем. А де вогонь, там і опіки.

Рятували від них також за допомогою пера. Брали рідку мазь або рідину загостреним кінцем рубленого гусячого пера й накладали на уражені місця. Після чого протилежним його кінцем, “борідкою” тоненькою ніжно розрівнювали. Можна лише дивуватися ніжності, фізіологічності подібної методики. Часто можна почути запитання: а чи не заносилася з пером інфекція у відкриті рани та опіки? Скоріше всього, що ні. Адже пера ретельно сушили. Тримали в чистому місці. Не могли вони бути й занадто старими, бо ставали тоді ламкими, для писання непридатними.

Де діставали мазь? А знов-таки з того самого кострища: вигрібали попіл, змішаний з дубовим та липовим вугіллям, висипали суміш у рівну кількість розтопленого здору. Додавши меду, усе знову перемішували. А замість пов’язки – теплий віск поверх мазі на всю ніч. Опіки, ранки не забруднювались. Навдивовиж швидко гоїлись. Згадати, застосовувати подібний спосіб не гріх й нам. Але траплялися й опіки задавнені, запущені, рани глибокі, колоті, запорошені всім пилом Дикого Степу. Тоді вдавалися до міцніших ліків. Серед них не останнє місце займало чорнило. Час уже і нам згадати, чим була писана грамота султану.

Під загальною назвою “чорнило” об’єднані досить різнорідні речовини. Європа тих часів, наприклад, писала сепією – барвником головоногих молюсків каракатиць. У Китаї та на мусульманському Сході панувала тоді туш. У вищих колах були відомі навіть чорнила з порошку дорогоцінних каменів, а вже про додачу золота до них по королівських дворах було всім відомо.

Проте всі ті рідини непридатні були для Січі. Козакам потрібно було чорнило, яке б зберігалося довго, не псувалося за спартанських умов польового, острівного життя. До того ж – дешевше. Чому? Згадаймо: на час підписання Хмельницьким угоди з царем майже 90% козаків та близько 70% козачок уміли писати та читати. Для того, щоб навчити таку кількість народу, потрібно було чорнило доступне. Наші предки його й одержували. Звідки?

Звичайно, з місцевої сировини, з рослин, які були поруч. В першу чергу, з бузини червоної та бузини чорної. З достиглих ягід цих кущів виходили красиві червоні, руді із золотавим вилиском або ж чорні чорнила. Цікавий був сам спосіб виготовлення чорнил. Брали ягоди бузини, подрібнювали, заливали водою (найкраще дощовою або річковою), кип’ятили на краєчку ватри, де пар не такий сильний. Дуже швидко фарба переходила в розчин. Тоді його з казанка зливали в чистий посуд, у полив’яний глечик. А до гущі знову доливали води й продовжували її виварювати. Так повторювалося від трьох до п’яти разів. Злиту рідину відстоювали ніч. На ранок знов переливають у чистий посуд і на слабенькому вогні, перемішуючи ретельно, випаровують. Густу фарбу зливають у пляшки. Додають трохи залізнокупоросні або галунові протрави – щоб довше стояли. Перед вживанням змішують навпіл напар з водою. А коли не розводити, то можна не лише пописати універсали, а ще й фарбувати ним, попередньо протравивши тканини й шкіру. Без протрави фарбували хутро. Фарби рослинні напрочуд довго зберігаються на пергаменті чи папері, не вигоряючи на сонці, не вицвітаючи. Якщо схочете відтворити їх, будьте, одначе, обережні: дуже схожа на бузину чорну отруйна бузина смердюча. Маніпуляції з нею небезпечні, потрапивши до шлунку, її відвар викликає нудоти, блювоти, болі в животі. Тепер повернімось до важких опіків. Поперемінне змащували їх бузиновими чорнилами та вищезгаданою маззю. Успіх був разючим!

Діяли вони не гірше наших сучасних анілінових рідин Кастеллані, бриліант-грюна та інших ліків-фарб. Писар Січі Запорізької та його помічник дбали, щоб написане виглядало красиво, мов картина. Для того потрібні були чорнила різних кольорів та відтінків. Зелене одержували з листя бузини або відварювали стеблини хвоща польового. Синє – з стеблин плауну булановидного, зібраних наприкінці літа. Урочисте, пурпурове чорнило – дарунок ягід крушини ламкої, брунатне – її ж кори.

Так само брунатне, але більш темне одержували з відвару гілок та кори вільхи з додачею до нього галунової (квасцевої) протрави та дубових “горішків”. Якщо до відвару цього додавати суміш протрав галунової та залізнокупоросної, то виходило воно сірувато-жовтим.

З розміщенням полків козацьких по Україні накази та грамоти писані були вже чорнилами різними. Могло бути так, що наказ, одержаний “згори”, в’юнився синіми літерами, писаними чорнилами із коріння споришу, а відповідь з Чернігова того ж кольору – чорнилами з дубових горішків, мідяного купоросу та чорничного соку.

Тепер знову про лікування. Вищезгаданим чорнилом з дубових горішків змащували місця, уражені бешихою. Бузинове (з додачею столової ложки меду) пили при застудах та нежитях. Вільхове або з дубових горішків додавали до води, миючи голову, щоб укріпити волосся. Очевидячки, спосіб був дієвим. Бо серед запорожців голені зустрічалися, а лисих не було. Усіма видами чорнил, а бузиновим наосіб, мастили лишаї та інші ураження шкіри.

Бузину козаки поважали найбільше: адже кущі її, попри все розказане, відлякували ще й мишву і пацюків – лютих ворогів козацьких продовольчих припасів. Серед козаків і прізвище побутувало Самбук (інша назва бузини). Ниньки його носить відомий наш письменник, майстер детективного жанру. Підфарбовували соком та відваром бузини медовуху, ягодами її начиняли вареники та пироги.

Начебто, славетному минулому лише по музеях місце?
Але воно – не тільки екзотика. У минулу війну, під час окупації, по сільських школах знову навчали вчителі дітей грамоті, пишучи бузиновими чорнилами на старих газетах. І ще хотілося б зауважити, наголосити, підкреслити: наші предки-козаки бачили світ та речі в ньому багатомірними. У них одна й та сама рослина, залежно від потреби, бувала їжею та ліками, чорнилом та фарбою для суконь чи чобітків. Перо оберталося то письмовим знаряддям, то лікуючою паличкою-стилем. Прикладів багато… То може, не через те ми бідні, що в нас замало харчів-одягу, а тому, що не вміємо кожну річ максимально, різнобічне використовувати? Що занадто часто потрібне викидаємо у сміття? Над цим варто замислитися. Викладене – лише дрібочок, часточка безцінної скарбниці досвіду пращурів. Копайте далі – там діамантів незліченно!

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*