Головна » Козацька медицина » Анатолій Пастернак » “Козацька медицина” Анатолій Пастернак

“Козацька медицина” Анатолій Пастернак

Сьогодні ми починаємо публікацію можна сказати базової книги з питань козацької медицини. Вона відносно коротка, хочеться більшого. Але навіть те, що дається Анатолієм Пастернаком, дозволить покращити своє здоров’я. Думкою, яка проходить крізь усю книгу є те, що головним принципом козацької медицини є вміння бути здоровим. І лише тоді – вміння лікувати.

Матеріал взято з сайту Українське життя в Севастополі. Ми публікуватимемо по одному розділу. В кінці тексту автора, або перед ним – даватимемо коментарі з нашого досвіду чи наші спостереження. Повірте – це пацює. Перевірено на собі та учнях.  Отже, приємного читання. 😉

СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ ЛІКАРЯ-ПОЕТА
На початку лютого 1999 року пішов від нас Анатолій Пастернак. Пішов передчасно – у розквіті творчих задумів…
Свята людина. Інакше не скажеш про цього самовідданого, талановитого, безкорисливого, невтомного лікаря. І поета. І журналіста. Історика. Автора мудрих і дотепних афоризмів. І все це – в одній особі!
1954 року по закінченні навчання в Київському медичному інституті за власним бажанням поїхав працювати до Північного Казахстану – саме туди, де страждав у засланні Тарас Шевченко. Там Анатолій не лише лікував, але й почав друкуватися в місцевій пресі як поет і перекладач.
Згодом повернувся до Києва. І жив він, між іншим, поруч із будинком-музеєм Тараса Шевченка біля Хрещатика. Доля? Так, можливо.
Потім переїхав до Боярки, мешканці якої його знали, поважали і любили.
Майже півжиття працював на Київській станції переливання крові. Лікар “широкого профілю”, Анатолій Пастернак, крім усього, був талановитим і натхненним фітотерапевтом, неповторним знавцем цілющої поезії рослин.
Добре знав історію світову і, особливо, – історію України. Невтомно вивчав способи народного лікування. В останні роки життя Анатолій Пастернак працював над книгою “Козацька медицина”. Цю оригінальну роботу пропонуємо нашим читачам як згадку про хорошу й талановиту людину.
Так, він не був істориком-професіоналом. Тому деякі його твердження мають гіпотетичний характер. Втім, таке трапляється і з дипломованими знавцями. Головне ж – він дуже любив свій народ і його історію.
Юрій Шанін,
професор Національного медичного університету, член Спілки письменників України
Окремі глави цієї книги були опубліковані в газеті “Валеологія”

ВСТУП
Скажемо одразу: сам термін “Козацька медицина” – новий і викликає цілу низку запитань. Найпростіше – чи була вона взагалі? Давайте підрахуємо: населення Козаччини сягало (загалом) 150-200 тисяч чоловік. А інколи й більше. Поблизу, під їхнім захистом, по селах-хуторах жили козацькі жінки та діти. Це – ще близько 600-800 тисяч людей. Чи були вони всі здорові? А коли ні, то хто ж їх, хворих, лікував? Відповідь однозначна.
Опоненти скажуть: а чи варто виділяти козацьку медицину з української народної?
Саме життя її відокремило. Бо українська народна медицина це: а) лікування для всіх; б) органічно споріднена з медициною болгар, сербів, поляків та інших слов’ян; в) цілительство переважно рослинне і тривале.
Медицина козацька: перше – лікування професійне і, так би мовити, термінове; друге – щільно пов’язане з подібним у інших вояків: татар, турків, російських стрільців та ін. її рецепти і саме мистецтво, досвід передавалися, мов думи бандуристів, з уст в уста, із покоління в покоління. Медицина бездипломна, безступенева, безкнижкова.
Нарешті, вона – цілком оригінальна, бо була медициною виживальною для молодих і тому – допитливою до всього!
Коло часу замкнулось. І для нас вона зараз актуальна і конче потрібна. Після трагедії на ЧАЕС, серед гинучих трав, дерев перекручених, тварин заслаблих, стрімко дряхліючих людей медицина козацька, так само, як і віра предків, здатна коли й не гарантійне врятувати наш народ, то полегшити його порятунок.
А що ми, недолугі нащадки, робимо? Вирубаємо дерева – захисників від радіації, винищуємо трави, заливаємо газони асфальтом, залишаючи себе і дітей своїх без зелених легенів…
А колись підліток тікав на Січ. Ховався по ярах, руслах річок, зарослих верболозом. Йшов лісами. Діставався до Великого Лугу, де стрічався з травами-велетнями. Ковила сягала йому колін, полин – пояса, тирса – вище голови. Ставали вони його друзями: лікували потерті в дорозі ноги, рятували від лихоманок, просто зміцнювали. Бо навряд чи взяли б у джури хворого чи кволого хлопця.
Одужавши, відлежавшись, відгодувавшись (на вільних харчах), потрапляв хлопець на іспит: частіше по малих осередках на чисельних (понад 220) дніпрових островах, по засіках. Прийняли. Тепер три роки йому в козачках ходити. А за три роки багато чого трапиться. Повсякденному козацькому побутові розкоші й розслаблення аж ніяк не притаманні були. І бої-рубки теж траплялися…
По крихітках, по дрібочках збирав автор матеріал для цієї книжки. Збирання десь уподібнювалося до археологічних пошуків. Дещо насмілився домислити, спираючись на власний досвід і розсуд.
Далі хай підуть молоді, ті, що за нами виростають.
Автор сподівається, що всі, хто до української історії не байдужий, сприймуть прихильно його працю.
Анатолій Пастернак

Читати далі…

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*