Головна » Козацька медицина » Анатолій Пастернак » 12 молитв, якими лікували козаки

12 молитв, якими лікували козаки

Вперше мені довелося читати цю книгу більше десяти років тому. До цього розділу тоді віднісся з посмішкою. Не вірив я у таке. Доки не побачив на свої очі як це працює. Але в цьому коментарі хочу поділитися іншим. Автор розповідає, що С. Гулак-Артемовський лікував виключно молитвами і рукоположенієм. Саме з цим довелося зіткнутися коли мене намагалися залучити до модної японської школи Рейкі. Для тих, хто не знає, скажу, що рейківці лікують саме покладанням рук та використанням енергії оточуючого середовища. Що зрештою, відбувається коли ми звертаємося до Бога з молитвою.

А ще, є легенди про те, що козаки лікували поранених піснею та певними словами – “карбами”. Про це трохи більше розповідає Олександр Притула на свої семінарах. А тепер пропоную перейти до другого розділу “Козацької медицини”.

ВІРА

Автор певен: міцному, сталому, повноцінному здоров’ю не бути без віри. Йдеться не про фанатизм, не про суперечності й ворогування релігій, а про світлу, спокійну віру в Господа і його мудрість.
Деякі європейські історики описували козаків як розбійників, посіпак – найгірший з можливих варіантів загонів Робіна Гуда.

Шановний читачу, а чи могло б подібне “військо” здолати військо Речі Посполитої під Москвою або чимало разів перемагати турецького султана – грозу Європи? Ні! Бо в основі слави козацької – витримка, майстерність, безстрашність, звитяга. А ще – любов до свого українського народу. А вище за все – віра. Та обумовлена нею свідома дисципліна. Уявіть собі козака, над яким у мирні часи немає верхівця окрім Бога. Схоче – поїде на лови, а схоче – пивами-медами гендлюватиме. Проте, наспіла війна – і кожен віддає голову під гетьмана чи кошового. Вони мають владу посилати на смертельний бій, а за невиконання наказу – карати на горло…

Ви отак змогли б? Певно, ні: у нас – “повітря свободи”, демократія, що віддають отруйними домішками вседозволеності й навіть певної анархії…

Навіть професійні вояки Європи поступалися козакам у дисципліні й міці. Згадайте хоча б заколоти французької гвардії, бунти стрілецькі тощо. І підрахуйте тоді козацькі незгоди у походах. І побачите, яка велика перевага на користь Січі.

Билися й за віру. Боронили храми. І вороги знали: спалити церкву – то значніше, ніж захопити клейноди. І може тому напади на козацькі церкви з боку турок чи татар істориками майже не засвідчені: хоч вони й були мусульманами, але ж – ревно віруючими. На жаль, інакше вчинили вояки Петра Першого, захопивши Батурин…

Віра козаків базувалася на тісному поєднанні релігії з побутом. Бо саме з побуту витікає й синівська віра до Божої Матері.

Вивчаючи досить-таки скупі й розрізнені матеріали про Січ, багато чому дивуєшся. Ось, приміром, загальновідомий факт: жінок на Січ не допускали. Можливо, аби не було сварок і ревнощів поміж воїнами-побратимами. А коли так, чому ж не накладали целібат на козаків, певного обіту ченця? Як же тоді козаки і залицялися, і вінчалися? І чи був хоч один випадок покарання когось із них через жінку?

Розгадка проста. Жінок не пускали на Січ ще й тому, аби не постраждали бува під час нападу ворогів зненацька. Але по селах та хуторах жінки панували: вели хазяйство, дітей виховували. А хто гоїв козачі рани, коли потрібне було, по-сучасному говорячи, стаціонарне лікування? Козачки ж, звичайно! І відряджали у похід чоловіків та синів теж вони. Тому гурт січовиків добре розумів: листя, крона, гілля – то вони, козаки, а коріння, живляче традиції, міцний тил – то їхнє жіноцтво.

Щодо звичаїв на побутовому рівні: козаки в хаті люльок не палили, бо “там – Бог”. Наш звичний вираз: “у вас накурено, як у казармі” вони б не зрозуміли. Козацька казарма – курінь, в якому теж не палили…
Щедро жертвуючи на церкви, козацький загал туди приходив вряди-годи, на великі свята. Проте молилися зранку, на сонечко дивлячись. Бо – “храм у душі”. Хіба ж це не відповідає Заповідям Господнім? Щоранку, при будь-якій погоді, навіть взимку милися в річках та озерах. Омовіння – настанова Біблії!

Полювали-рибалили задля харчу. Але як? Брали від природи скільки було потрібно. Не більше!
А не було ж тоді мисливської інспекції. Не знали і слова “екологія”. Не знали, але відчували, розуміли.
Дипломати, мандрівники, купці, всі, хто згадував Січ у своїх спогадах, дивувалися багатству звірини, птаства і риби навколо Січі. Тобто – у розташуванні військових частин, по-сучасному. Нашим військовим є чому в козаків повчитися.

По хуторах, селах, зимовищах козаки, може, іноді й переїдали. Але на Січі, в курені харчувалися переважно рибою, пшоном-гречкою, сухарями тощо. Раціон, при якому можна і не пеститися.
Додайте до цього постійний рух: тренування, вправи на коні зі зброєю і без. Обов’язкове плавання й пірнання. І, звичайно, – веселий танок при святковому настрої. От ви й отримаєте здоровий спосіб життя, заснований на вірі.

Наслідок духовного і тілесного гарту: у боях, при облозі козаки потерпали іноді від голоду й спраги, але – не від хвороб та епідемій!

Церква й медицина йшли у козаків пліч-о-пліч. Серед фундаторів перших київських шпиталів – Іван Мазепа. І зробив це – у Києво-Печерській Лаврі. Зробив, між іншим, не на пустому місці: саме тутешні ченці та ігумени здавна зціляли людей. Згадаймо хоча б Святого Агапіта.

Часто в українських церквах тих часів одне з крил відводилося під лікарню. Згадаймо, що хворих приймали до церкви ще в Давній Греції. Так було і на Січі. Подібні церкви були в Чернігові, Полтаві. Тобто – на периферії. А сьогодні ви можете уявити в одному будинку – церкву, мерію і лікарню? Що ж, якби так було, тоді б, можливо, сьогоденна наша влада не відверталася б від потреб медицини, школи, науки…

А ще козаки за допомогою своїх лікарів (ченців, травників, костоправів) лікувалися молитвами. При глибокій релігійності козацького гурту це було абсолютно можливим. Адже й сучасні лікарі краще, надійніше допомагають тим хворим, які їм вірять.

Згадаймо і відомого українського композитора і співака С.Гулак-Артемовського (що співав не лише на сценах петербурзьких та московських театрів, але й в Італії). Талант його мав ще одну грань. Останні 15 років свого життя співець-композитор допомагав хворим в одному з московських монастирів. Причому лікував виключно молитвами та рукоположенієм. На його рахунку – десятки одужань від неврозів та хронічного алкоголізму, астми, виразки шлунку тощо. Разом із дружиною аж ніяк не розкошували. Але весь свій гонорар (коли траплявся) віддавав жебракам. А походив С.С.Гулак-Артемовський з чернігівських реєстрових козаків.
Повернемося, одначе, до дідів-прадідів. Які хвороби та якими молитвами вони лікували? Усі неврози. У початковій стадії – значну частину психозів. Виразки шлунку, розлади шлунково-кишкового тракту й печінки. Маємо записи-натяки, що навіть невигойні рани, переломи, остеомієліти й інфекції молитвами лікували…

Врахуймо обставини: донедавна писати про позитивний вплив віри, про благотворну роль церкви було небезпечно. Так само й не велися дослідження в цьому напрямку. Вчені, що досліджували зв’язок віри з медициною, вважалися шарлатанами…

Тому в рецептарі до цієї глави вдаємося до досвіду власного та друзів-колег, лікарів-практиків. Відверто й щиросердно визнаючи цей досвід недостатнім, дуже скромним, не відповідаючим розмаїттю молитов, вживаних колись медициною козацькою, розуміємо: йдемо стежкою неторованою, пробиваючи шлях майбутнім дослідникам. Але ж треба комусь починати. Отже:

РЕЦЕПТАР до глави “Віра”
Загальні зауваження. За прикладом предків-козаків вважається прийнятним звертання до Бога в разі хвороби для усіх людей, незалежно від віросповідання, і навіть атеїстів. Підстав для цього – дві: на будь-якій мові при будь-яких обставинах щиросерде й чисте слово наше дійде до Отця нашого, і ті, хто гаряче молився Богові, одужували швидше й надійніше, незалежно від релігії та національності.

Отже, рецептар складено згідно досвіду власного та друзів-лікарів з козацьких родів. За поради й поміч висловлюю подяку кандидату медичних наук Л.М.Дирдовській; докторам медичних наук А.П.Федотову, Л.Б.Пінчук; лікарям: І.М.Пастух, П.В.Ткачику, С.В.Сливко-Кривуці.

1. При будь-якій хворобі розпочинали лікування з “Отче наш”. Читали разом вголос і цілитель, і недужий. Коли козак був непритомним, молився побратим.

2. При гарячці (лихоманки й загальні зараження крові) возносили благання Богородиці (молитва “Пресвята Богородиця”).

3. Лікарі перед операцією (вилучення стріли, обробка глибокої рубаної рани на голові тощо) вдавалися до “Символа віри”. Традиція ця ще донедавна жила серед козацьких нащадків-хірургів як у самій Україні, так і в діаспорі.

4. “Слава Тобі, Боже наш…” – перед усіма водними процедурами. Останнім часом до неї вдаються лікарі-фізіотерапевти. Молитву повторюють тричі вранці.

5. “Богородице, Діво, радуйся!” – перед одшіптуванням бешихи (рожі).

6. Псалом 50-й – коли прохали одужання побратимові. Читали на схід сонця і перед заходом.

7. Псалми 90-91 – переляки, наврочення, тобто все, що зараз зветься “стресом”.

8. Обидва загальні псалми – при недугах у полоні й маренні за домівкою (те, що звемо “ностальгія”).

9. Готуючи трав’яне зілля, перед тим, як ставити його на вогонь, читають молитву “До Пресвятої Трійці”, а завершують – “Молитвою о болящих” (“Владико, Вседержителю, Святий Царю…”).

10. Збираючи лікувальні трави саме для того хворого, про якого піклуєтесь, читайте “Скорий у заступі єдиний син Христе…”

11. При одужанні – “Благодаріння за усяке благодіяння, Боже”.

12. Перед початком лікування козацькі цілителі радились із Богом (“Призивання Духа Святого на усяку добру справу”).

Коли запиналися, або молитва не йшла загалом, читалася важко, – від лікування відмовлялися. Бо вважали це знаком Божим: хворий тяжко завинив, гріхи його чорні, і Спас не дає згоди на лікування-спокуту.

Читати далі…

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*