Головна » Бібліотека » Японські бойові мистецтва і козаки

Японські бойові мистецтва і козаки

Ви знаєте, що японська знать носить скіфські гени? Ви захоплюєтеся японськими бойовими мистецтвами, а чи знаєте, що більшість з них має неяпонську базу? Навіть окінава-те, більш відоме як карате, не є японським. А Масутацу Ояма – кореєць, і його стиль кіокушинкай довго не визнавався своїм у Країні Вранішнього Сонця.

Можна довго розповідати про походження східних бойових мистецтв, ця тема дуже вузька і мало досліджена об’єктивними вченими. Але сьогодні хочу поділитися з вами оповіданням майстра вищих данів карате Володимира Повєткіна. Історія його роду дуже цікава. Так трапилося, що другу половину свого життя він живе в Білорусі, хоча родина з України. Східні бойові мистецтва він вивчав на Далекому Сході в ті часи, коли вони були заборонені. Там же і дізнався багато цікавого про різні школи та стилі.

А ось про контакти козаків і самураїв більше можна дізнатися в книзі Тараса Каляндрука “Загадки українських характерників”. Там автор лише відкриває деякі таємниці. Ця тема потребує додаткових досліджень.

А зараз пропоную вашій увазі художньо опрацьовану історію контакту козаків і самураїв. В кінці оповідання Володимира Повєткіна, перекладеного українською – посилання на його наукові статті з цієї темати.

Незвичне придане

Близько шостої ранку 21 травня біля річки Ляохе, з туману виринуло двоє руських. Зіткнувшись, майже ніс в ніс з японським загоном,вони мовчки вихопили шашки і кинулися в атаку. Перші секунди забрали життя п’ятьох солдатів. Коли японський загін схаменувся і почав стріляти та колоти багнетами, дві третини японців лежали на сирій землі. Тадаші Танака люто відкинув убік свій наган і вихопив з піхов клинок. До цього часу один з руських був уже вбитий, а від японського загону залишився один Тадаші.

Влітаючи в руського з усією своєю швидкістю, ніби на тренуванні, Тадаші опустив відточене лезо на руського. Вмить щось змінилося, і руська сталь обпекла живіт Тадаші. Вже лежачи на боці і бачачи віддалення ніг, одягнених у сині штани, Тадаші, подумав, що цього не може бути, лежати повинен руський, від цього удару нема спасу, якщо ви тільки не адепт Танака-рю. І одночасно йому подумалося які гарні малинові лампаси на синіх штанях, безшумно танцюючих серед мертвих тіл воїнів, які так і не встигли скористатися своєю зброєю.

Іще Тадаші захотів побачити Фудзі, саме зараз, але він далеко від Японії. Втрачаючи свідомість, він знову пригадав штани з лампасами, а потім раптом ясно роздивився обличчя руського, який виносив тіло товариша, що загинув у бою.

За день до цього російські козаки проривалися через завісу японських постів, вискочили на нову підвізну японську дорогу і атакували величезний обоз, що тягнувся на сім кілометрів! Козаки на шматки порубали його прикриття. Тоді звалили на купи вози і підпалили… Коли козаки рушили далі, за спиною палахкотіла заграва вогнищ.

Біля села Цінсяйпо японці їх зустріли кулеметами. Три сотні козаків сходять з коней і ідуть в атаку. На пагорбі здригнулися і відходить одна з японських рот. Сотні заплигують на коней і йдуть в кавалерійську атаку! Роти японців хоробрі і гинуть чесно. Серед залишків своїх солдатів японський офіцер стріляє собі у скроню. У іншого самурая жодної секунди на харакірі:він встромляє кинджал у горло… Дві японські роти порубані, в полон потрапляє лише 60 людей. Козаки підбирають своїх поранених і японських. Руські ховають своїх убитих, їх відспівує старообрядницький піп з уральських козаків. Ішов 1905 рік…

———————

Такадзі Ямада з нетерпінням розкриває пакет. Минув майже рік, як він направив запит до Росії. Надії було мало, але один шанс із мільйону – все ж краще, ніж нічого. Такадзі пробігся по рядках очима. Добре, що російську він знав цілком стерпно. Невже слабка надія перетворилася у впевненість?

Все почалося кілька років тому. Такадзі з дитинства займався бойовими мистецтвами. Поетапно він пройшов через дзюдо, карате, кендо, айкідо і ось уже, навчаючись в університеті, щасливий випадок зводить його з майстром Кендзі Танака, головним наставником Танака рю – рідкісним бойовим мистецтвом. Танака-РЮ передавали в клані Танака з Хоккайдо. Згідно легенди,клан Танака отримав систему рукопашного бою в якості приданого, породичавшись зі знатним родом айнів. Першим, хто відкрито розпочав викладати цей стиль, був Тадаші Танака, батько нинішнього головного наставника Кендзі Танака.

Сам Танака-сан тренувався з дитинства, під керівництвом батька, а після його смерті очолив Танака-рю. Попри те, що викладання з кінця 50-х років двадцятого століття ведеться відкрито, школа ледве нараховувала сотню людей. Пов’язано це з низкою причин. Незважаючи на це Танака-рю відома, як досить економічна,дуже жорсткою (на межі жорстокості) і дуже специфічною технікою. Зі сторони лише адепт школи може розрізнити ледь вловимі дії бійця Танака-рю. Тадаші Танака багато років поспіль співпрацював з поліцією у якості інструктора з рукопашного бою.

Подейкують (правда пошепки), що Тадаші Танака був під час війни спецзагону, метою якого було сіяння страху серед американських солдатів. Члени загону воювали лише з холодною зброєю і лише під прикриттям ночі. Сам Тадаші Танака завжди уникав цієї теми, але ніколи її не спростовував,а довгі язики продовжували накручувати подробиці тих операцій до самої його смерті.

Коли Такадзі потрапив до числа учнів Танака-сенсея, то був вражений простотою і одночасно невловимою потужністю та красою вельми економних рухів сенсея. Багато питань, що роками мучили Такадзі (і його наставників), відпали самі собою. Такадзі став справжнім фанатиком Танака-рю. З часом його стала цікавити історія цього рідкісного і настільки ефективного стилю бойового мистецтва. Ток у Такадзі з’явилася ще одна пристрасть …

Одного разу, перебуваючи в Мінську у справах бізнесу, Такадзі побачив передачу, де руські хлопці демонстрували прийоми рукопашного бою. Спочатку, Такадзі посміхається, але потім у кадрі з’явився чоловік віком приблизно 50 років. Усмішка Такадзі пропала з обличчя. Руський показував техніку Танака-рю.Так! Поза всяким сумнівом і техніка аж ніяк не базова, а така, що не всякому учі-десі (наближений учень) показує сенсей Танака!

Коли перший шок минув, Такадзі вирушив до залу цих руських «феноменів». Такадзі прийняли радо, дозволили подивитися на тренування. Якщо якісь сумніви і були у Такадзі, то вони випарувались. На тренуванні він побачив саме Танака-рю. Ні, звичайно, було багато відмінностей, особливостей і інших дрібниць. Сама ж суть, що наповнювала всю техніку, була тою ж. Але як? Навіть в Японії всі адепти Танака-рю знають один одного. Розпитування нічого не дали.

Голова руського “Танака-рю” – Нікалай Волчак, послався на діда і дядька, від яких він і отримав свої знання. Намагаючись не сполохати руських “носіїв” Танака-рю, Такадзі представити як любитель бойових мистецтв (не розкриваючи, правда, імені свого наставників і стил) і домовився про подальші зустрічі з паном Волчаком.

———————–

Станіслав Волчак народився у сім’ї засланого на Кубань після повстання повстання 1863 року шляхтича Язепа Волчака. Язеп у повстанні не приймав участі, але був неблагонадійним, а тому був засланий на Кубань, чому він був радий. Могли і до Сибіру заслати. Не відразу, але все ж влився Язеп у козацьке братство. І Станіслав з молодшими братами народилися вже козаками славного Війська Кубанського. Язеп завжди тримався осторонь від політики, але воїном був відмінним і синів виховав у старому сарматському дусі.

Військову науку, що передавалася від батька до сина, від діда до внука, а на дятькуваннях іще й браткам шляхті, Валчакі вважали за єдине багатство, все інше можна було втратити в будь-яку мить. Рід Волчаків хоч і бідний, але давній. І в яких тільки славетних битвах не брали участі Волчакі. Вони завжди були прості, сміливі і прямолінійні. Так один із предків, Костянтин Волчак, навіть прийшов якось на прийом до Жигмонта у жупані зшитому з грамот останнього, в яких він погрожував судом над Волчаком за підбиття шляхти на рокаш (законне право на повстання). Коли ж прийшов час служити, Станіслава Волчака у 1903 році, його зарахували до 10-го Кубанського пластунськи батальйону.

26-го січня 1904 року, без оголошення війни, Японія силами 10 міноносців атакувала російську ескадру на рейді Порт-Артура.

24 листопада 1904 року 10-й Кубанський пластунський батальйон, отримав наказ про мобілізацію і розгортання його у 2-гу Кубанську пластунську бригаду.

25 лютого 1905 року відбувся огляд сформованих козцьких з’єднань і наступного дня почалося їхнє завантаження у ешелони для слідування до Маньчжурії.

————————–

Тадаші Танака навіть серед члені Кокурюкай (товариство Чорного Дракона) виділявся підвищеною русофобією. Злі язики стверджують, Що 1905 року весь загін, яким, командував тоді Тадаші, було перебито руськими і вижив тільки Тадаші. Щоб уникнути ганьби за невиконання завдання Тадаші здійснив сеппуку, але невдало і його врятували. З тих пі Тадаші Танака ненавидів руських. Так це чи ні, ніхто точно сказати не міг, але багато бачили шрам на животі Тадаші.

Тому коли 1933 році постало питання про радників при штабі Дунганського генерала Ма Цзу-Іна, що воював протии китайських військ у провінції Сіньцзян (а китайцям допомагали козаки, що втікли з Радянської Росії), Тадаші Танака було визнано ідеальним кандидатом.

Місто Гучень, розташоване біля північних відрогів Тянь-Шаню, війська генерала Ма Цзу-Іна взяли за добу. Півтори тисячі китайських солдатів здалося в полон,лише півсотні козаків боронили фортецю до останнього набою. Коли скінчилися патрони, козаки пішли в рукопашну. Тадаші Танака спостерігав зі сторони. В якийсь момень, дивлячись на одного з козаків, Тадаші відчув холодну біль на місці шраму, отриманого в 1905 році.

Дунганами було взято в кільце і полонено 18 козаків. Під час штурму було вбито брата Ма Цзу-Іна,проте останній не став зганяти злість на полонених китайцях, зарахував до свого війська 300 уподобаних солдатів, а решту просто відпустив по домівках. А ось на козаках Ма Цзу-Ін відірвався з усією можливою азіатською кмітливістю. Тільки один із 18 козаків спостерігав за смертю своїх товаришів, беззвучно ридаючи, зв’язаний, і не в силах допомогти своїм бойовим побратимам. Тадаші упізнав це обличчя (воно снилося йому в кошмарах), хоч і минуло 28 років, обличчя того козака, який полоснув його шашкою близько шести ранку 21 травня 1905 року біля річки Ляохе…

Козак перестав ридати разом зі смертю останнього свого товариша, обличчя його оскалилося і він прошипів, дивлячись в сторону Ма Цзу-Іна:
– Нічого падла, ми з табой ящє спадкньомся…
– Навіщо він Вам, Танака? – дивувався Ма Цзу-Ін.
– Я його боржник, він колись смертельно мене поранив.
– А ви страшна людина пан Танака, я навіть боюся собі уявити долю цього руського. Хоча, я людина азартна і, програючи, завжди плачу свої борги, ми квити?
– Так генерал.
– Може тоді ввечері зіграємо ще? – і очі генерала Ма Цзу-Іна заблищали азартом гравця.
– Боюся мені вже не потрібні руські, та й  у Вас їх вже теж немає генерал. – посміхаючись відповів Танака.

—————————————-

Після кількох років пошуків Такадзі мав велику кількість матеріалів і фактів, які розкрили йому (як він собі уявляв) таємницю появи “Танака-рю” в Росії.

Тадаші Танака, як член Кокурюзай, у 1933 році в Китаї зіткнувся з козаком Станіславом Волчаком, з яким працював кілька років. Потім Волчак повернувся в Росію, де у 1936 році був заарештований у Москві за підозрою у вбивстві китайського генрала Ма Цзу-Іна, що попросив політичного притулку в СРСР 1934 року, і запроторений до в’язниці. З в’язниці Волчак втік і вліку 1937 року перейшов кордон з Фінляндією. Далі перебирається до Франції, до сім’ї.

У 1939 році на Волчака застає 2-га Світова Війна. Як солдат союзної армії по 1-й Світовій Війні, вступає офіцером до французького іноземного легіону в Індокитаї, бере участь у боях з японцями. У 1945 році, прикриваючи відхід батальйону легіонерів в ар’єргарді, і рятуючи пораненого товариша, сам двічі поранений, потрапляє в пролон. У полоні знаходився в таборі, розташованого в тих же місцях, де служив батько Танака-сенсея – Тадаші Танака.

Після звільнення 1946 року повертається до Франції. За бойові заслуги в Легіоні Станіслава Волчака нагороджують дев’ять разів, у тому числі орденом Круа де Герра (військового хреста) 2-го ступеня з золотою зіркою на стрічці. У 1992 році його син Ян Волчак з онуком Нікалаєм (з яким і познайомився Такадзі) переїхав до Мінська. А оскільки Микола чи хитрий, або не знав насправді історію освоєння його родиною рідкісного стилю, Такадзі висунув такі версію:
-Батько Танака-сенсея, працюючи з дідом Нікалая Волчака, навчив його Танака-рю.

Єдине, чого ніяк не міг зрозуміти Такадзі, то це навіщо? Навіщо вчити руського вчити стилю, який і для японців у той час був закритим?

У зв’язку з тим, що своє розслідування Такадзі вів у таємниці від усіх, включаючи Танаку-сенсея, він зайшов у глухий кут, з якого не бачив виходу. Залишалося одне – відкрити карти Танака-сенсею і сподіватися, що у нього буде відповідь.

————————————–

Зранку двері його “темниці” відкрилися і на порозі він побачив, ймовірно, японця. Він відрізнявся від дунганів, і не лише зовнішньо,а й виправкою.
– Станісрава я пропоную Вама парі. – сказав японець, дивлячись на Станіслава.
– Яке?
– Ми за Вама будзема бітіса!
– А кишка у тебе не лусне? – посміхнувся козак.
Обличчя японця на мить змінилося, потім прийняло попередній вираз.
– Я удзе чав січастіе не ропнуті, від васа удару. – Танака мовчки підняв сорочку, показуючи шрам на животі.
– Це коли, щось не пригадую?
– Ва 1905.
– Треба ж…
– Ясьо побетіті – ви саваботани, ясьо я …
– Зрозуміло, а не боїшся?

… Витираючи кров, Танака стиснув щелепи, так, що затріщали зуби. Цього не може бути. Цей руський раз за разом перемагає його. Але це ще пів біди. Техніка його – явно техніка Танака-рю, таємниця його роду. Звідки цей гадзін (варвар-іноземець) її знає? Якась містика, або може це один із Камі (Бог) так розважається зі мною? Так, напевно це так, бо техніка гадзіна більш витончена, ніж техніка Танаки.

Переступаючи через себе і відчуваючи смак крові на язиці, Танака вимовив:
– Станісрава, ви саваботани, але я препоную Вам обімін. Ви мене усітя ваша баратаба, я вам вітама генерала Ма Цзу-Іна.
– Як віддаси? – здивувався Станіслав.
– Генерала хитра, скора він стане ненада, і тоді я дапамазю мстити тобі Станісрава …
Знав на що натиснути японець, ой знав…

——————————————–

Сидячи в кафе “Асахі”, за два квартали від додзьо, Танака-сан уважно слухав Такадзі. Слухав не перебиваючи, але ставав усе суворішим і суворішим. Коли Такадзі закінчив, сенсей виглядав, як злий демон з Мангі.

– Сенсей, чим ви так засмучені? Невже тим, що Ваш батько передав техніку Танака-рю руському?
– Ти нічого не розумієш! – Танака-сан майже викрикнув фразу і округлив очі.
– Ти зібрав багато фактів, Такадзі, але зробив неправильний висновок. – Танака-сан заспокоївся, випив соку, і не поспішаючи, почав свою розповідь:

– Клан Танака ні коли не славився багатством. Ось чому після падіння сьогунату, коли імператор Мейдзі запропонував перебратся на Хокайдо, клан не став відмовлятися. На Хокайдо моїх предків чекали не тільки нові можливості, але і збройні сутички, і не тільки з айнами, а й з російськими козаками, які виявляли тоді все більший інтерес до цього острову.

Танаки завжди надавали перевагу мечу, ніж гнучкості язика. Ми ні коли не були сильні в політиці, ми воїни, а не дипломати. Обов’язок і вірність слову – багатство будь-якого воїна. Іноді це може привести до незвичайних спілок. В ті часи на Хокайдо було тривожно. Воювали всі проти всіх. Найчастіше японці проти японців. Так сплелися воєдино долі мого прадіда Куніцугу Танака і айнської дівчини, яка стала його дружиною. Куніцугу навчався володінню макірі (короткий меч айнів) у діда цієї дівчини. Так сталося, що айни того роду були нашими союзниками. Але це ще не все. – Танака-сан секунду завагався, а потім продовжив:

– Батько цієї дівчини був російським козаком. Любов іноді робить і більш моторошні речі, Такадзі… – чергова чашка саке зникла в горлі Танака-сенсея.
– Так ось, – продовжував Танака-сан. – Приданим моєму дідові стали заняття з тестем.
– Так значить Танака-рю … – вирвалося у Такадзі.
– Так, Такадзі, основою Танака-рю стали заняття мого прадіда з Варадіеміра-Санам, моїм російським прапрадідом … – Танака-сан знову перекинув чашку саке.

– Коли мій батько, Тадаші Танака, повернувся з війни з Росією, мій дід відкрив йому цю таємницю. Це знання зробило запеклим його серце. Той козак, Волчак – це він в 1905 році залишив шрам на животі мого батька, а не меч для сепуку. Батько довго боявся руських, і зміни в Танака-рю відбулися під впливом тієї зустрічі з Волчаком в 1933 році.

Потім батько частково пишався своїм походженням і завжди говорив, що в світі тільки Руські і Японці дві великі нації і у них спільні вороги і спільні інтереси, цим двом націям необхідно дружити, може це було викликано знайомством з Волчак, я не знаю. Але і він, і я приховували свого предка і фактично першого наставника Танака-рю Варадіеміра-сенсея.

Тадасі ти тепер знаєш правду, чини, як знаєш. Єдине, що тобі скажу наостанок: ми передаємо Танака-рю в незмінному вигляді, а руські весь час змінюють свій стиль під сучасні умови. Це викликало жах у мого батька. Я ж перебуваю в ситуації, коли правда про моїх великих предків мені і Танака-рю тільки завадить

————————————

Такадзі летів літаком до Москви, далі його шлях лежав до Мінська до Нікарая-сенсей…

Володимир Повєткін

А тепер обіцяні статті Володимира: Про больові, про Спас, гопак та танці… та Больові прийоми на кисть у запорожців Пізніше, ми надрукуємо ще деякі його праці.

Якщо вам сподобалася стаття – підтримайте сайт – поширте у соціальних мережах.

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*