Головна » Бібліотека » Люба, ми убиваємо наших дітей

Люба, ми убиваємо наших дітей

“Люба, ми убиваємо наших дітей”. Здається так називається відоме шоу. І кожен думає, що він не має відношення до такого. І часто помиляється. Цей допис для батьків. Розповім про малопомітні, але тривожні речі.

Буде довго, але знайдіть час. Більшість з моїх друзів і читачів знає, що я майже два десятки років займаюся з дітьми, треную козацьке бойове мистецтво “Спас”. Та зараз не про це. А про дітей.

Так трапилося, що уже років з 5-8 ми з друзями проводимо багато заходів під назвою “козацькі забави”. Тільки наші забави відрізняються від вихолощених шкільних. Ми підбираємо народні ігри, популярні в нашому дитинстві, ті, які використовуємо на заняттях зі Спасу, ті, які вдалося знайти у книгах, ті, які запозичили у колег… Повірте, наш арсенал перевалив уже за дві сотні ігор – вибрати є з чого.

Часто, доводиться проводити забави на замовлення шкіл та навіть дитячих садків. Само собою, нас просять підбирати щось нетравматичне. Раніше ми насміхалися над такими проханнями. Кілька років тому, у дитячому садку, навіть проводили бій лава-на-лаву серед 4-5-літніх дітей. Звичайно, що це була лава штовхач – без ударів, звичайно, що усе контролювалося, інакше ми б такого не робили. Тут є світлина з тої лави.

Кілька тижнів тому проводив забави для на грі “Джура-Прикордонник” для 8-10-класників. Дітям сподобалося, кілька десятків просили ще і ще. Знаєте що сказали вчителі? Щось на кшталт: “Воно то гарно, але може бути травматично”. Нє, воно то усе правильно, шахи також можуть бути травматичними. А футбол – взагалі надзвичайно травматичний.

У мене був випадок, коли років три тому ми готувалися до фестивалю у Запоріжжі, ставили показовий виступ. Там головну роль грав один з моїх учнів. Він бив, кидав, падав – усе гаразд. За два дні до виїзду, дзвонить його мама і каже, що син зламав ногу. Знаєте як? Вийшов увечері на десять хвилин пограти футбол.

Саме тому ми, перед тим, як давати якусь борецьку чи складнішу техніку, спочатку учимо падати. “Навчився падати – уже наполовину боєць” – такий принцип. Це важливо, це нормально для більшості спортивних одноборств. Але ж не усі займаються бойовими мистецтвами.

Саме тому, ми, проводячи козацькі забави підбираємо щось простіше. При цьому, ми позбавляємо дітей величезного пласту народних і козацьких ігор – не можна, бо можуть упасти, вдаритися, розбити ручку чи ніжку, носа… У цьому плані учителі праві – батьки, вони різні, по-різному ставляться до подібних речей…

Якось, на уроці фізкультури, проводив змагання з козацької боротьби для найменших “Котигорошко”.

Діти у захваті від неї. Після одного з уроків підходить учитель і каже: “Один малий на уроці зламав руку – тріщина”. Я в шоці – ЯК??? Усе ж було під контролем. Виявляється, зламав не той, що боровся, а один з тих, хто сидів на лавочці – звільнений від фізкультури. Він там сидів би і на звичайному уроці.

10 причин, чому діти не хочуть ходити до школи.

Ми зараз вимушені відмовитися від більшості штовхачів, від слона, довгої та високої лози, моїх улюблених вершників і багатьох інших. Усе, щоб зменшити імовірність травматизму. Зараз мова не йде про тренування зі Спасу, а про роботу з іншими дітьми.

14-15 років тому малеча, віком 8-9 років за два місяці у мене на заняттях вже спокійно відтискалася 30 разів на кулаках на бетоні. Через три роки занять, підлітки у навчальних поєдинках зі мною не давали розслабитися. Років 7-8 тому став помічати, що діти стають слабшими. Відтискатися їм важко, у навчальному поєдинку можна було одночасно однією рукою тримати учня у напруженні, а ще 3-4 парам коментувати поєдинки. Поділився спостереженням з іншими тренерами. Підтвердили зі своєї сторони це спостереження.

Але зараз мова навіть не про моїх учнів. Крайні три тижні проводимо козацькі забави з учнями перших-четвертих класів. Діти різні, вони завжди були різні. Але цього року почався лютий дурдом. БІЛЬШІСТЬ дітей просто неадаптовані до рухливих ігор. Зараз мова не йде не те що про лаву, а про перетягування канату сходу. Більше того, іноді стає страшно проводити звичайне перетягування канату чи якусь форму доганялок. Та сама “кривенька качечка” стає небезпечною навіть на піску…

Ми уже вихолостили до неможливості ігри, прибираємо усе хоч трошки небезпечне. Але вперше за довгу історію і великий досвід починаю задумуватися про те, щоб відмовитися від проведення таких забав для наших дітей. Стає страшно.

10 причин чому діти нас не чують

Шановні батьки, почуйте, цей крик душі – наші діти стають абсолютно неадаптованими до звичайного життя. Вони стають неадаптованими до ЕЛЕМЕНТАРНИХ рухливих ігор. Ви усі надзвичайно найняті виживанням, зароблянням грошей для тих же дітей. Але повірте, виділений вами час на ігри з дітьми – вартує суттєво дорожче, ніж гроші, які ви заробите. І ваші спільні ігри, походи, спільна робота над виготовленням якоїсь іграшки – це дешевше, ніж потім постійне лікування у травматологів. Не кажучи уже про величезний виховний ефект.

Забудьте про телефон-планшет-комп’ютер, вийдіть на вулицю, пограйте у щось, побігайте, підіть в похід, навчіть збирати, ламати, рубати дрова. Готуйте разом їсти, ремонтуйте разом машини чи велосипеди. Зробіть що-небудь разом, але ЗРОБІТЬ. Воно варте того, бо це ваші діти.

Що робити, коли дитина б’ється в школі

Гірше, коли у вас немає часу, тоді віддайте на заняття будь-чим рухливим. Від футболу до туризму. Чи, до нас, на Спас. Але навіть у цьому випадку, ефект буде досягнуто за умови вашої участі у вихованні дитини. Бо тільки разом ми зможемо досягнути позитивного результату. Хоча, можливо, хтось вважає, що я неправий. Але врахуйте, що зараз було озвучено загальну тенденцію, а не конкретний випадок.

На світлині дерево на козацькому таборі “Гайдамаки”. Воно упало саме. Вітру не було зовсім. Судячи з усього – кілька років тому на ньому залишили мотузку. Звичайна мотузка зламала дерево. Чомусь, це видається мені символічним у цьому випадку.

Якщо вам сподобалася стаття – підтримайте сайт – поширте у соціальних мережах.

1 комментар

  1. Олександр

    На 1000% з тобою, Віктор, ЗГОДЕН! Ні в якому разі не варто залишати цю СПРАВУ, бо люба країна чогось варта, якщо вона здатна себе захистити! А на нашу Україну ох як багато бажаючих… . А ти виховуєш майбутніх її ЗАХИСНИКІВ! Да, – буває юоляче, якщо це ХТОСЬ не розуміє, але це робити ТРЕБА!!!

Залишити коментар

Ваш email не буде ніде вказаноОбов'язкові для заповнення поля помічено *

*